Спосіб (чи умови) мовлення у поєднанні зі змістом висловлюваного.
Вивчення мови як інструменту соціальної влади знайшло своє втілення в аналізі політичного дискурсу, який розглядають як складову частину відповідної суспільної практики (Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки, 2009, № 5);
— Та ж той, що лигався був з Явдохою, — надто неполітично сказала Гапка, зовсім не дбаючи про закони розумного дискурсу.. (Валерій Шевчук, Срібне молоко, 2002).
//
Спосіб мовлення, мова.
Це вже навіть не радянський дискурс — у тому бодай синтаксис зберігався! (Оксана Забужко, Let my people go, 2005).
//
Акт мовлення чи текст у контексті ситуації висловлювання.
Юрко в аналоґійній ситуації репетує дико «Банзай!», відтак заходиться фальцетом перераховувати всі знайомі мати рідної й нерідної мови, скінчаючи свій дискурс вже аж по вилізанні з води (Ірена Карпа, Стоянка Amor Fati, 2003).
//
чого. Сукупність усіх усних чи письмових обговорень певної теми.
Дружина сказала, що введе у дисертацію дискурс новітніх рецепцій Гоголя в аспекті деградації культурного коду (Ліна Костенко, Записки українського самашедшого, 2010).
Етимологія:
споріднене з французьким discours та німецьким Diskurs, від латинського discursus — блукання.
споріднене з французьким discours та німецьким Diskurs, від латинського discursus — блукання.