1.
Руйнування судна у результаті його пошкодження (переважно через бурю, вихід на мілину чи зіткнення).
Корпус судна був ще у непоганому стані. Здавалося, що кораблетроща відбулася декілька годин тому. Уламки трьох щогл, які виступали над палубою заледве на два фути, свідчили про те, що команді довелося пожертвувати рангоутом (Жуль Верн, 20000 льє під водою, пер. Кузнєцової, 2009);
Я добіг до кінця вулиці, перетнув.. площу, і переді мною відкрилася за плетивом автомобільних віадуків панорама ріки. ..Вода виглядала сталевою від низько навислого неба, вона несла свою металургійну міць неспішно, спокійно, впевнено і сито — кораблетрощ на сьогодні не заповідалося (Юрій Іздрик, AM™, 2010);
Бо фльота [флотилія] у нас старенька, зачухана і взагалі пса варта. Заки туди доберешся, аж гульк — а воно тобі й трісло. Отак-от плаваєш, плаваєш по тих морях, з однієї кораблетрощі виберешся, в другу потрапиш, стільки разів топишся, що вже й сам до пуття не знаєш, чи ти єси живий чоловік, чи вже від літ лиш привид морський… (Юрій Винничук, Мальва Ланда, 2004);
У порівнянні. Ламаючи руки та гірко плачучи, ..приголомшена втратою всього, що любила, сама-самісінька на безлюднім березі, наче матрос, що єдиний вцілів після кораблетрощі, вона бігла вперед без думки, без надії, без мети.. (Чарлз Діккенс, Домбі і син, пер. Іванова, 1991).
2.
перен. Несподіване потрясіння, раптова трагедія.
Покоління, молодість якого припала на 1980-ті, якому довелося вибиратися з прірви всуціль непоетичного пізнього застою, теж не залишаться наодинці з прозою життя. Ці порятовані після кораблетрощі й загартовані будуванням самих себе та перетворенням світу навколо знайдуть цілком співзвучні своїм відчуттям ноти у розважній та розважливій ліриці Олега Лишеги (Український тиждень, 2013, № 7);
Спостереження точне: якщо романтизмові ще був притаманний «стиль молодого Вертера», то починаючи від другої половини XIX століття 30-літній мужчина вже бачив себе зношеним уламком життєвої кораблетрощі, а «старикам» Достоєвського переважно не виповнилося й п'ятдесяти.. (Оксана Забужко, Шевченків міф України, 2009).