1.
невідм., сер. Коротке, уривчасте виконання звуків, один з головних прийомів звуковидобування у музиці; протилежне легато.
Зі свого інструмента він примудрявся видобувати не тільки мелодійні українські переливи, а й джазові дисонанси Рея Чарльза і навіть синкопи та гостре стакато Джоплінівських регтаймів (Брати Капранови, Розмір має значення, 2006);
Образно. Стакато ритмічного руху коліс надає гостроти думкам… (Зиновій Книш, Б'є дванадцята, 1961).
2.
присл. Коротко, уривчасто (на позначення способу музичного виконання).
В нотопису [стакато] позначається словом staccato або крапками над (під) нотами, які слід виконувати стакато (Словник-довідник музичних термінів).