БАГА́ТТЯ, я, сер.
1. Купа дров, хмизу, ломаччя і т. ін., що горить; вогнище. Після вечері хлопці назбирали сухого хмизу й запалили багаття (Нечуй-Левицький, II, 1956, 36); Нічліжани вечеряли, чим хто мав. Страви не варили, багаття не розкладали, бо лісу не було поблизу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 97); Була новорічна година, Зійшлися бійці до багаття (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 52).
2. діал. Вогонь. Крешіть, дядьку, багаття (Словник Грінченка); Приставляла [жінка] в печі до багаття горшки (Леся Українка, IV, 1954, 262).