в означеннях
Тлумачення, значення слова «Блазень»:

БЛА́ЗЕНЬ, зня, чол.

1. заст. Особа при дворі монарха або вельможного пана, що розважала господаря та його гостей різними витівками, жартами і т. ін. Султан обдаровує блазнів, німих, карлів, євнухів (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 342).

2. Комедійний персонаж у старовинних виставах. На думній гордій голові юнацькій Вбачаю я строкату шапку блазня (Леся Українка, IV 1954, 114); Образ Харка не має нічого спільного з розумними й дотепними блазнями-гострословами, яких чимало є у світовій драматургії (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 106).

3. перен., зневажл. Про людину, яка на потіху іншим удає з себе дурника, штукаря. — Хто лиш з блазнями зайде. Той сам блазнем буде! (Степан Руданський, Співомовки.., 1957, 22);  * У порівняннях. З нудьги... Як блазень, чмокавсь та лизавсь [Юпітер] (Іван Котляревський, I, 1952, 261).

4. лайл. Дурень, телепень. Боже мій єдиний! І цей блазень забиває мені баки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 21); [Коломийчиха:] Тебе ще, блазня, не вчили, так я поучу! (Михайло Старицький, Драм. тв., 1941, 227); — Вавілонський ти кухар.., самого гаспида внук і всього світу й підсвіту блазень! (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 343).

5. діал. Молокосос, малюк. Чи не сором такому блазневі горілку пить? (Словник Грінченка); Тату, я не вітер, я вже не хлопець, не блазень (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 584).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 196.

Коментарі (0)