БЛИСКАВИ́ЦЯ, і, жін.
1. Те саме, що блискавка 1. Надворі чорно; блискавиця поблискує (Марко Вовчок, I, 1955, 246); В синіх хмарах миготять блискавиці... (Панас Мирний, V, 1955, 265); Ой, то-то не грім-громовиця, Не ясная блискавиця... А тільки це то з синього моря Першою обізвалась — вдарила «Аврора» (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 32); Десь далеко спалахнули відблиски грозових блискавиць (Яків Качура, Вибр., 1953, 324); * Образно. Миттю гніву блискавиця в очах потомлених пройшла (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 208); * У порівняннях. Як блискавиця, вразила її та краса чаруюча — впала пані без пам'яті (Марко Вовчок, I, 1955, 358).
2. Короткий спалах вночі на обрії без грому — відблиск далекої блискавки; зірниця. Пливла над ними зоряна ніч, десь на обрії спалахували блискавиці (Юхим Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 233).