БУ́КВА, и, жін.
1. Письмовий знак, що позначає звук
або сполучення звуків мови; літера. Писар переписав
свій утвір церковними буквами (Нечуй-Левицький, IV, 1956,
190); Софія схопила книжку, розгорнула її раптово, не
читаючи, дивилась на букви (Леся Українка, III, 1952, 545);
По боках, де квіти рожі, в два ряди слова ясні (всі ж
там букви прописні): «Раз ми в дружбі, то ворожі нам
погрози не страшні!» (Павло Тичина, II, 1957, 326).
♦ Від букви до букви — від початку до кінця.
— А хто ж працює в колгоспі? — цікавився Артьомов,
перечитуючи від букви до букви кожен папірець (Степан Чорнобривець,
Потік.., 1956, 121).
2. перен. Суто формальне значення чого-небудь. Геніальність і велич Леніна полягає в тому, що він умів відділяти суть марксизму від його букви (Ленін, Коротка біографія, 1955, 148); — Нам просто важко повірити тільки букві вашого наказу (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 176).