в означеннях
Тлумачення, значення слова «Цуцик»:

ЦУ́ЦИК, а, чол.

1. Маленький собака (у 1 знач.). У няньки був біленький цуцик, її він завжди забавляв (Іван Котляревський, I, 1952, 181); Мав [батько] худоби у оборі За пана якого — Проти сонечка на призьбі Цуцика рябого... (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 269); За вікном сусідський цуцик кружляє на місці, намагаючись упіймати зубами огризок власного хвостика (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 140);
//  розм. Те саме, що собака 1. — Та ще й не роздумався гаразд, аж чую — завзялися мої цуцики на щось, та ще добре так улягають. «Невже, — думаю, — звіра якого підняли?» (Гнат Хоткевич, I, 1966, 89).

2. перен., розм. Взагалі маленька істота; дитина. Мама гралася залюбки і з Вітею, і з Марсом і приказувала: — Ах ви мої цуцики! (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 47);
//  перен. Людина, що звикла вислужуватися. «Цуцик ти, цуцик, — думає [Оленка]. — На двох лапках стаєш. До чого це воно? Хоч і начальство ж отець Полієвкт, а він же чоловік, як і ти» (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 123).
Бігати, як цуцик (цуциком) за ким — виявляючи почуття відданості, любові, невідступно ходити, іти за кимсь. [Домця:] Ледачий спокою не дає, бігає за мною слідком, як цуцик (Карпенко-Карий, II, 1960, 18); [Лукія:] Є такий, що поведу бровами — побіжить цуциком услід; скину очима — зіпнеться на лапки й потанцює!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 117); Цуцика крутити — упиратися, ламатися. — Та кинь ти цуцика крутити... Ех, який ти! (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 19); Як цуцик на вірьовці (на ланцюгу і т. ін.): а) про того або те, що з певної причини не може вільно рухатися. — Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 165); Танк вистрілив і від пострілу підстрибнув, як цуцик на цепу, і так само загримів ланцюгами (Петро Панч, В дорозі, 1959, 111); б) про того, хто добровільно перебуває весь час біля когось. — Ганна — молодець: закрутила Максимові голову. Сидить козак біля неї, як цуцик на ланцюгу, та слину ковтає (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 89).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 252.

Коментарі (0)