ДОЛЯ 1, і, жін.
1. Хід подій, збіг обставин, напрям
життєвого шляху, що ніби не залежать від бажання,
волі людини. Як бачите, доля закинула мене аж у Крим
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 126); Тільки глибоко десь, на дні
дівочого серця, ятриться біль, що не знає вона отакого
тихого людського щастя, що обікрадена злою долею її
щира і вірна любов (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 357);
* У порівняннях. Коли ж мене на півдорозі стріне важка
лавина і впаде, мов доля, на голову мою, тоді впаду я на
сніг нагірний (Леся Українка, I, 1951, 196);
// Умови життя;
життєвий шлях і те, що на ньому виникає. Зозуля
Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов
сирота вона, тиняється сама (Леонід Глібов, Вибр.; 1957, 183);
Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло
вовки з'їли, — Така його доля (Тарас Шевченко, I, 1951, 4); Катерина
міцно з'єднала свою долю з Антоновою долею (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 6); Моя солдатська доля почалася
далеко-далеко від рідних країв (Павло Загребельний, Європа Захід,
1961, 69);
// Бажане, щасливе життя Нема щастя,
нема долі, Лиш врода сама... (Леся Українка, I, 1951, 324);
Прокіп Савич одним з перших порушив звичаї свого
містечка і пішов шукати долі на на морі, а в степах,
на суходолі (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 8).
♦ Випадати (випасти) на долю див. випадати;
Зв'язувати (зв'язати) свою долю див. зв'язувати.
2. Стан, у якому перебуває або перебуватиме що-небудь; майбутнє чогось. Згадає я собі, що Ви обіцяли Написати до мене про долю комедії Єремієва «Шляхта» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159); Як можна було не хвилюватись, знаючи, що тут вирішується доля урожаю (Колгоспник України, 12, 1958, 34).