в означеннях
Тлумачення, значення слова «Довгий»:

ДО́ВГИЙ, а, е; вищ. ст. довший.

1. Який має велику довжину; протилежне короткий. Дорога там довга й широка (Леся Українка, I, 1951, 20); Вона жбурнула геть від себе хустку, відкинула своє довге волосся, що падало їй на очі (Олександр Довженко, I, 1958, 245);
//  розм. Високий на зріст (про людину). Довгий, сухорлявий о. Мойсей трохи скинувсь своєю постаттю.. на тих довгих, темних аскетів святих, що малюють на візантійських образах (Нечуй-Левицький, I, 1956, 117).

2. Який займає великий відрізок часу; тривалий, довгочасний. Довгими осінніми вечорами велись безконечні розмови та суперечки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 66); [Дубина:] У нас з тобою буде ще довга розмова (Захар Мороз, П'єси, 1959, 216); Почався довгий і впертий штурм гранітної стіни (Олесь Гончар, III, 1959, 99).
Відкладати (відкласти) в довгий ящик (в довгу шухляду) — відкладати виконання якої-небудь справи на тривалий, невизначений час. Центральна рада, не відкладаючи справу в довгу шухляду, одразу продала Україну німцям (Остап Вишня, I, 1956, 445); Довгий карбованець — легкий і великий заробіток. [Семен:] Тепер хай мені хтось заїкнеться, що ваша бригада за довгим карбованцем лізе... (Ігор Муратов, Радісний берег, 1961, 83); Той, хто їхав за довгим карбованцем, залишив новобудову — не витримав труднощів (Радянська Україна, 26.XI 1961, 2); Довга лоза — гра, яка полягає в тому, що один з її учасників повинен перестрибнути через інших, що розмістились один за одним зігнувшись. [Мотря:] Парубки гратимуть у довгої лози, у тарана; дівчата — у ворона, у гусей!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 25); Довга пісня — про те, що займає великий відрізок часу, чого не можна швидко зробити, виконати, розповісти. — Ага, що це у вас тут з Ганною скоїлося? — дивлячись на сестру, запитав Данько. — Довга пісня, — жваво заговорила Вутанька (Олесь Гончар, II, 1959, 142); Довгий язик — про балакливу людину, що говорить зайве, або про її вдачу. — Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний, IV, 1955, 296); Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик (Микола Трублаїні, III, 1956, 281).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 330.

Коментарі (0)