Словник української мови

ФУЗИЛЕ́Р, а, чол., іст. Солдат французької, прусської та інших армій в XVII—XVIII ст., озброєний фузією;
//  Піхотинець російської армії початку XVIII ст., озброєний фузією. Гренадери й фузилери знову обернули свої багнети проти турків, зліва вирвались наперед і вдарили по правому флангові турків донські козаки і легкокінна кавалерія (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 76).