ФУЗИЛЕ́Р, а, чол., іст. Солдат французької, прусської
та інших армій в XVII—XVIII ст., озброєний
фузією;
// Піхотинець російської армії початку
XVIII ст., озброєний фузією. Гренадери й фузилери
знову обернули свої багнети проти турків, зліва
вирвались наперед і вдарили по правому флангові турків
донські козаки і легкокінна кавалерія (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир,
1965, 76).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 649.