Словник української мови

ГОЛУБИ́Й, а, е. Який має забарвлення одного з основних кольорів спектра — середнього між зеленим і синім; кольору ясного неба; світло-синій, блакитний. Я був закоханий у Ленського: і в його томні, задумливі, великі голубі очі, і в його ходу, і в його пластику (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955, 41); Даль ясна і в голубому небі спокій (Володимир Сосюра, II, 1958, 416).
♦ Голуба кров, заст. — про дворянське, аристократичне походження кого-небудь. У кращій іспанській драмі XVII століття зустрічаємось з іншим розумінням не стільки принципу честі, скільки його застосування.. у зіткненні ідей селянської честі з честю «голубої» крові (Вітчизна, 5, 1956, 158).