ГО́РОД, а, чол.
1. розм., рідко. Те саме, що місто. В тім
городі жила Дидона, А город звався Карфаген (Іван Котляревський,
I, 1952, 71); Щасливі ленінградці і ленінградки, що
живуть у такім прекраснім городі, городі Леніна (Остап Вишня,
День.., 1950, 91).
2. спорт. Місце кожної команди в різних масових
іграх, яке звичайно окреслюється лініями на землі.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 135.
Коментарі (1)
ГОРО́Д, у, чол. Ділянка землі при садибі, здебільшого
для вирощування овочів. Через левади та городи Два
кума йшло з весілля до господи (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 47);
За садом розглігся й город: картопля, капуста,
помідори, морква, цибуля та інше (Юрій Смолич, III, 1959, 526).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 135.
Коментарі (1)