ГОРЩО́К, горшка, чол. Глиняний посуд, у якому
варять їжу. В легенькому диму од багаття було видно з
десяток здорових золійників та горшків з усякою стравою
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 8); Шофер Михайло, від'їздячи,
газонув півторатонкою й трохи не заїхав у купу горшків і
глечиків (Юрій Яновський, I, 1958, 584);
// Глиняний посуд з
діркою у дні для вирощування квітів та інших рослин.
Вони [цитрусові] росли у великих горшках, укопаних у
землю (Олесь Донченко, VI, 1957, 140).
♦ Заглядати (зазирати і т. ін.) у горшки чиї —
виявляти підвищену цікавість до чужих справ, втручатися
в них. — Яке тобі діло до того, що в нашій хаті
робиться? Нащо тобі заглядати в наші горшки? (Нечуй-Левицький, II,
1956, 338); Ніхто з сусід більше не зважувався зазирати
в Микитині горшки, ніхто не сікався з порадами, ніхто
не каламутив спокою (Любов Яновська, I, 1959, 309); — Я ж
чужа в цьому селі.. Може, й нагорить мені, коли суну
свого носа в чужі горшки... (Василь Кучер, Трудна любов,
1960, 335).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 139.