Словник української мови

ГОРЩО́К, горшка, чол. Глиняний посуд, у якому варять їжу. В легенькому диму од багаття було видно з десяток здорових золійників та горшків з усякою стравою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 8); Шофер Михайло, від'їздячи, газонув півторатонкою й трохи не заїхав у купу горшків і глечиків (Юрій Яновський, I, 1958, 584);
//  Глиняний посуд з діркою у дні для вирощування квітів та інших рослин. Вони [цитрусові] росли у великих горшках, укопаних у землю (Олесь Донченко, VI, 1957, 140).
♦ Заглядати (зазирати і т. ін.) у горшки чиї — виявляти підвищену цікавість до чужих справ, втручатися в них. — Яке тобі діло до того, що в нашій хаті робиться? Нащо тобі заглядати в наші горшки? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 338); Ніхто з сусід більше не зважувався зазирати в Микитині горшки, ніхто не сікався з порадами, ніхто не каламутив спокою (Любов Яновська, I, 1959, 309); — Я ж чужа в цьому селі.. Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 335).