Словник української мови

ЮВЕЛІ́Р, а, чол. Майстер, що виготовляє художні вироби, прикраси і т. ін. з коштовних металів і каміння. Кого тільки тут не було: .. гончарі й кожум'яки в шкіряних фартухах, ювеліри і зброярі, рибалки й дроворуби (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 167); Родом [Тася] з Білої Церкви, де батько її мав будиночок і був колись ювеліром (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 12);
//  Торговець, продавець ювелірних виробів.