КАТЕРИ́НКА, и, жін., заст.
1. Невеликий механічний орган без клавіш у вигляді коробки з лямкою, що надівається на плече. Стих гомін. Прислухаються, чути: катеринка грає, і багацько дитячих голосів кричать (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 200); У двір ось увіходить голодранець якийсь з катеринкою, з хлопчиком. Зупинивсь перед вікнами, починає «Розлуки» (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 190); Чорновусий румун грав на катеринці, а маленька мавпа кумедно танцювала (Олесь Донченко, III, 1956, 69).
2. У дореволюційній Росії — кредитний білет вартістю сто карбованців із зображенням Катерини II. — А я, бач, і прийшов попрохать, чи не позичив би ти мені катеринку? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 106); На столі лежали цілі паки царських катеринок (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 528).