ХЛІВ, а, чол. Будівля для свійської худоби та птиці.
Село було степове; ..коло хат стирчали хліви з високого
очерету, вкриті зверху очеретом (Нечуй-Левицький, II, 1956,
218); В хліві кувікало порося, а в розчинені двері
конюшні чути було Маріїн гнівно-ласкавий голос до коня
(Андрій Головко, II, 1957, 115); Голуби жили в дерев'яних клітках
у хліві під стелею (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 3); * У порівняннях.
Та вже ж і вибудується він! Не так, як будуються
люди — хата як хлів, віконця — дірочки якісь (Панас Мирний,
IV, 1955, 212);
// перен., розм. Брудне, неприбране,
занедбане приміщення. [Степан:] Свахо, не комизься,
іди в хату! [Настя:] Яка я тобі сваха? Щоб
ти й доки світ сонця не діждав бачити мене у своїм
хліві!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 62);
// рідко. Те саме, що сарай.
— Піди ж, Йосипе, принеси ночви з хліва, бо їм треба
вмитися з дороги (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 211).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 83.