КОНО́ВКА, КОНІ́ВКА, и, жін.
1. Те саме, що відро 1. Почав [пан] іти поруч зо мною, хоч я несла коновки в обох руках (Іван Франко, III, 1950, 103); Грядки хтось поливав недавньою порою, Коновка бо в траві стояла із водою (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 28); * У порівняннях. Надворі ллє дощ немов із коновки (Ольга Кобилянська, I, 1956, 86).
2. Висока, здебільшого звужена вгорі кварта. Зачепила [княгиня] рукавом срібну коновку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 129); Випивали скілько мочі Аж до самої півночі... Мужики — то конівками, А баби — то все чарками (Іван Манжура, Тв., 1955, 214); Дівчина.. внесла на таці куманці й карафки з горілками і ковані з срібла коновки (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 92).