КОСТУР, а, чол.
1. Груба палиця часто з загнутим верхнім кінцем; ціпок. Онися взяла свого костура й.. вийшла з кімнати на оглядини (Нечуй-Левицький, III, 1956, 208); Вийшов Хо на галяву, сперся на сучкуватий костур (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 149); Був він без зброї, тільки з костуром в руці (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 68).
2. Те саме, що милиця. Гаряче втрутився до цієї справи редактор місцевої газети Красицький, інвалід війни, що здалеку давав знати про себе гучним стукотінням костурів (Семен Журахович, Опов., 1956, 152).