КРУТІ́Й, я, чол.
1. Хитра та спритна в своїх учинках
людина; шахрай, ошуканець. — Треба вибрати в
свати доброго крутія, щоб викрутив [у Терлецьких]..
зайву сотню карбованців (Нечуй-Левицький, III, 1956, 52);
Надаремне Роман.. упевняв пана, що Семен не має грошей,
що він крутій і т. ін. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 106);
//
Нещира в своїх стосунках з іншими людьми особа; лицемір.
— Ти думаєш, я люблю отих крутіїв, боягузів,
пристосовників? (Натан Рибак, Час, 1960, 591).
2. Той, хто схильний до крутійства (у 3 знач.) (про чиновника, канцеляриста й т. ін.); бюрократ. Певне, ніхто не вміє краще за Нестора намолоти при відповідних обставинах сім мішків гречаної вовни, — а це могло мати неабияке значення для переговорів з крутіями-прикажчиками (Олесь Гончар, I, 1959, 10).
3. розм. Той. хто крутить що-небудь. Динамку [під час демонстрування фільму] крутили руками .. Денис кидав ручку, світло гасло і збуджені глядачі кричали: — Давайте крутія! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 40).