КУ́ПІЛЬ, купелі — ж. і купелю — ч.
1. Тепла вода
для купання. Ще діточки сповиті спали, Ще купіль
гріли матері, Намарне гріли: не купали Маленьких
діточок своїх! (Тарас Шевченко, II, 1953, 314); Малюки обсіли
ночви, руками хлюпались у теплому купелі і бризкали
на рожеве тільце найменшого братика (Степан Чорнобривець, Визволена
земля, 1959, 183); * У порівняннях. Сонце пекло так, що
трава була тепла і люди бродили в ній, мов у купелі
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 247);
// Купання. Вона спала смачно,
твердо, спокійно, мов дитина по купелі (Іван Франко, VII,
1951, 154); Максимова купіль у Сріблянці зробила
їхню сердечну розмову якоюсь особливою, легкою,
схожою на веселу і втішну гру (Іван Цюпа, Вічний вогонь,
1960, 45);
// тільки мн. купелі, ів. Мінеральні джерела;
теплі води. Подамся сього літа вже не на теплі купелі,
а на вільне море (Леся Українка, V, 1956, 42); Тепер я пробув
місяць на купелях в Уграх (Василь Стефаник, III, 1954, 235);
//
Посудина або кімната для купання; ванна. — Чи
бажаєте зараз іти до купелі? — спитала вона баронесу
(Леся Українка, III, 1952, 524); * Образно. Часто хмарка
народившися в синій купелі неба, розтає без сліду,
несучися в невідому далечінь (Юрій Яновський, II, 1958, 74).
2. церк. Посудина з водою, в яку опускають дитину при церковному обряді хрещення. Він почуває, що це не чужа йому дитина, а є в ньому частина чогось рідного, свого; на те він держить його на руках перед купелем, на те у хрест його вводить!.. (Панас Мирний, IV, 1955, 226); * Образно. Три східних слов'янських народи: російський, український і білоруський — сини однієї матері. Спільна в них колиска — стародавня Київська Русь; одна в них чиста купіль — широкий Дніпро (Максим Рильський, III, 1956, 15).