ЛА́НЕЦЬ, нця, чол., розм.
1. Одягнена в лахміття
людина; старець. Забравши деяких Троянців,
Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав [Еней]
(Іван Котляревський, I, 1952, 65); — Я гоноровий шляхтич.., у мене
є голка, щоб не ходить обірванцем, а ти гольтіпака,
ланець, безштанько (Олекса Стороженко, I, 1957, 132);
//
Надзвичайно бідна людина; бідняк. Дивувалися й завидували
Чіпці люди не менше Грицька. «І як-таки за такого ланця
та вийшла така багачка, як Галя!» (Панас Мирний, I, 1949,
358); — Сергій насміявся з тебе?.. — Та не Сергій,
а отой ланець Роман Волошин! — кривиться Терентій
(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 121);
// Уживається як
лайливе слово. — А ви, лежні, ланці, чого зуби скалите? —
кинулась до їх Параска і почала банітувати (Панас Мирний,
IV, 1955, 82); [Стеха:] Ах ти ж анцихрист, проява,
ланець, пройдисвіт, чортове ледащо! (Володимир Самійленко, II, 1958,
172); — Гей, Микито! Де він, ланець? Вилізай! Ось
я, післанець Від саміського царя! (Іван Франко, XII, 1953, 15).
2. звичайно мн. Старі, поношені речі домашнього
вжитку (звичайно одяг, білизна); ганчірки;
//
Зневажлива назва речей домашнього вжитку; барахло.
— Бач, як заливаються потом, а мішків з ланцями
не кидають (Олесь Гончар, I, 1954, 116).