Словник української мови

ЛАТА 1, и, жін. Те саме, що латка 1. На свиті стільки лат, як на селі хат (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 43);  * У порівняннях. Мов лату на латі, На серце печалі нашили літа (Тарас Шевченко, I, 1951, 282);
//  перен. Про старий, латаний одяг. І всі молоді, як перемиті, і всі — хоч часом прикриті і латами, пригнічені нуждою, — а з гарячим завзяттям у серці (Панас Мирний, I, 1954, 347); Одягнений у діри й лати, Спітнілий, темний, як земля, Ти усміхаєшся, мулате, Прибульцям хтозна-відкіля (Максим Рильський, Дал. небосхили, 1959, 99).
♦ Лата на латі: а) про дуже старий, латаний одяг. Грицькова жилетка — лата на латі (Борис Грінченко, II, 1963, 353); б) про надзвичайну бідність, злидні. І дівчина його любить, Хоч лата на латі (Тарас Шевченко, I, 1951, 112).

ЛАТА 2, и, жін., буд. Довга жердина або дошка, яку кладуть упоперек кроков. В печі догоряють якісь опилки, лати з сусідського паркана (Іван Франко, VII, 1951, 344); Він [беміт] дуже легкий і не потребує громіздких кроков та лат (Робітнича газета, 13.II 1963, 1).