в означеннях
Тлумачення, значення слова «Лютий»:

ЛЮТИЙ 1, а, е.

1. Хижий, кровожерний, злий (про звіра, тварину). — І що воно за звірюка? — думав він.. — А люте, мабуть?.. Лютіше вовка!.. (Панас Мирний, 1,1949, 170); Мали вони трьох хлопців, працювали скопом, рано прокидались і рано лягали, а на ніч випускали на вали лютих псів (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 20);
//  Який виражає хижість. Приснився я собі самому У дебрі голосно-німій. Я йшов у пралісі густому Під лютий ляск гримучих змій (Максим Рильський, III, 1961, 292);
//  Безжалісно жорстокий, нещадний (про людину). — Веселися, лютий кате, Проклятий! проклятий! (Тарас Шевченко, I, 1963, 249); — Чи ти запаніла, розлучнице люта, влізши до моєї хати, що сидиш, мов княгиня, закопиливши губу? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 72); На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (Андрій Головко, II, 1957, 515);
//  Який виражає або в якому виявляється жорстокість, нещадність. Люті очі [Грегора] блищали, неначе в звіра (Нечуй-Левицький, III, 1956, 276); Через ворота вони [Степан з дукачем] схопилися в люті обійми, підважуючи один одного, перетискаючи тіло і дерево (Михайло Стельмах, II, 1962, 11);
//  Доведений до розлюченості, гніву; дуже сердитий. Параска вернулася з ломакою в руках. Люта — вона кинулась на сина (Панас Мирний, IV, 1955, 116); Семенові страшно навіть було дивитися на нього. Отаким лютим і водночас розгубленим він іще ніколи не бачив його в житті (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 65);
//  Який виражає розлюченість, гнів. В свічаді відбивалися заплакані очі, розтріпане волосся, лютий, непритомний погляд і щоки червоні від сліз та гніву (Леся Українка, III, 1952, 540); Іван підійшов до пана й спідлоба блиснув лютими очима (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26).

2. Який приносить надзвичайно тяжкі страждання, муки. І мене в неволі лютій Інколи згадайте (Тарас Шевченко, I, 1951, 379); — Найгірша для мене ся люта година! Не любить мене чарівниця-дівчина! (Леся Українка, I, 1951, 111); Навік минуло врем'я люте, З плечей упав тягар століть (Максим Рильський, III, 1961, 99);
//  Надзвичайно сильний і невимовно тяжкий. На віку Всі люде бачать лихо, сину. Але такого, мій єдиний, Такого лютого ніхто, Ніхто і здалека не бачив, Як я, лукавий (Тарас Шевченко, II, 1963, 270); Стугоніла, розвиваючись од лютого болю, голова (Михайло Стельмах, II, 1962, 180).

3. Надзвичайної сили вияву (про мороз, негоду тощо). — Зима люта! — вимовила. — Куди ви мене женете? (Марко Вовчок, II, 1955, 272); Зима тисяча дев'ятсот двадцять четвертого року була сніжна й дуже сувора. Люті морози доходили краю й не попускали (Олександр Довженко, I, 1958, 471); Все те жере огонь, то своїм широким, лютим полум'ям, то своїми гострими язиками — лиже (Панас Мирний, I, 1949, 309); І крізь вогонь, крізь бурю люту, йдучи до світлої мети, достойним сином їхнім [батьків] бути і, як вони, перемогти (Володимир Сосюра, II, 1958, 486).

4. розм. Сповнений самозабуття; повний, цілковитий (про чиюсь відданість певній справі тощо). Нащо всі дива світу, .. якщо це їй, його ясочці, уже не потрібне? Нащо, нарешті, він сам, ..і його праця тяжка, і його люта відданість ділу? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 306).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 573.

Коментарі (0)

ЛЮТИЙ 2, того, чол. Другий календарний місяць року. Цілий січень була чудова погода..; в лютому вже не так (Леся Українка, V, 1956, 397); 17 лютого 1897 року Ленін вирушив на сибірське заслання (Ленін, Коротка біографія, 1955, 35).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 574.

Коментарі (0)