МОГИ́ЛА, и, жін.
1. Яма для поховання померлого.
Там матір добрую мою, Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила (Тарас Шевченко, II, 1953, 229);
Брянського в тих же парусинових чобітках загорнули
в плащ-палатку й опустили в могилу (Олесь Гончар, III,
1959, 125); Під Ленінградом у могилі чесній Лежить
мій друг, що вмер за Ленінград (Максим Рильський, II, 1960,
325);
// Місце поховання і насип, горбик на ньому.
Викопали хлопці яму чумакові; Наспід положили дошки
ясенові; ..Вивели могилу, помолились богу Та й пішли
збираться мовчки у дорогу (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 103);
Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом,
понад Дніпром (Нечуй-Левицький, II, 1956, 381); * У порівняннях.
А кругом тихо, як у могилі (Панас Мирний, I, 1954, 270);
[Адам:] Жадного слова не можуть видобути з нього.
Мовчить, як могила (Мирослав Ірчан, I, 1958, 154).
Братська могила див. братський.
2. перен. Смерть. — Пусте ... тут, знаєш, могила
тільки поможе. Після смерті старих піде все краще, —
потішав його Рустем (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 127); — Все! —
вигукнув він, весело похитуючись. — Капець!.. Тут наша
могила! (Олесь Гончар, III, 1959, 147);
// у знач. присудк. сл.
Кінець, смерть. Де з'явиться наша сила — там
фашисту могила (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 400).
♦ В могилу піде що — що-небудь не буде відоме
нікому ніколи, до самої смерті. — Ніхто й слова не
почує про тебе. Що було між нами — і в могилу піде!
(Михайло Стельмах, II, 1962, 38); Дивитись у могилу — бути
тяжко хворим, бути близьким до смерті; До [самої]
могили — до кінця свого життя. [Сербин:] Взяла
ти, Мар'яно, моє серце, і не буде йому покою до самої
могили (Степан Васильченко, III, 1960, 32); За юних літ Нам видиться
видимий світ Так свіжо, як його б хотіли Ми бачити
аж до могили (Максим Рильський, II, 1960, 46); Заганяти
(загнати) у могилу див. заганяти 1; Знайти могилу див.
знаходити; Копати (рити) могилу (могили) кому — те
саме, що Копати яму (див. копати). — Не женитися ж
їдемо, — говорив він.., — а німцеві могили рити (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 462); Лягати (лягти) в могилу див. лягати;
Стояти однією (одною) ногою в могилі див. нога; Хоч
у могилу лягай (лізь) — про дуже скрутне,
безвихідне становище. Про одне тільки мова — про своє убозтво,
свою нужду, що їсти дома нічого, що з дітьми хоч
у могилу лягай (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 442); Тут
живому хоч у могилу лізь (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 99);
Узяла могила кого — хто-небудь помер. Гей, однолітки,
чи й вам так болить часом серце? Та де! — Тих
узяла могила, а решта замкнулася в баштах поважної
старості (Юрій Яновський, II, 1958, 10).
3. Високий насип на місці давнього поховання.
Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло,
В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як
гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять
(Тарас Шевченко, I, 1963, 65); Сивий Улас Рева, дебелий, як віл,
стоїть на скіфській могилі з двома круторогими волами
і вдивляється в степ (Олександр Довженко, I, 1958, 79); Не бував ти
у наших краях! Там же небо — блакитні простори...
Там степи, там могили, як гори (Павло Тичина, I, 1957, 8).
Сторожова могила див. сторожовий.