в означеннях
Тлумачення, значення слова «Наритники»:

НАРИ́ТНИКИ, ів, лем. (одн. наритник, а, чол.). Частина кінської збруї, що утримує хомут або шлею від сповзання на шию (під час спуску з гори і т. ін.). Пристало, як свині наритники (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 303); Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку, пересуває наритника (Юрій Яновський, II, 1954, 217); Кінь, провалившись у яму, поламав голоблю і порвав наритники (Петро Панч, I, 1956, 249); — Ламп гасових тепер уже небагато треба, бо скрізь електрика пішла, от промкооперація й пустила ґноти на шлеї, на наритники, на гужі!.. (Остап Вишня, II, 1956, 57);  * Образно. — Хай нам скажуть [угорці] спасибі, Хомо! Чи їм самим вискочити б з німецьких наритників? Та нізащо (Олесь Гончар, III, 1959, 191).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, . — Стор. 171.

Коментарі (0)