в означеннях
Тлумачення, значення слова «Пірнач»:

ПІРНА́Ч, а, чол. Давньоруська холодна зброя, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держално; вид булави (у 2 знач.). Кинув геть юнак пірнач злотистий і зломив надвоє гостру шаблю (Леся Українка, I, 1951, 388); Зійшлися перші лави, Дзвенять шаблі, дзвенять мечі, Над полем бою величавим Злітають горді пірначі (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 101);  * У порівняннях. Не сказала віла біла й слова, тільки погляд кинула урочий, наче той пірнач блискучий, гострий (Леся Українка, I, 1951, 388);
//  У козацькому війську — ця зброя як знак влади полковника. — Отака! Гамуй йому козаків, коли полковницький пірнач у судді! — Да що по тому пірначеві! — каже Костомара. — Козаки судді і ухом не ведуть, а тебе і без пірнача послухають (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 161); Гетьман урочисто, на очах усього війська, вручив Богуну полковницький пірнач (Яків Качура, II, 1958, 421); Козацьке військо вирушає в похід. Майорять різнобарвні прапори. На чолі полків гарцюють на баских конях полковники з пірначами в руках (Наука і життя, 10, 1965, 36).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 539.

Коментарі (0)