в означеннях
Тлумачення, значення слова «Півник»:

ПІВНИК 1, а, чол.

1. Зменш.-пестл. до півень. Коли це біжить лисичка. — Півнику-братику, відчини! (Українські народні казки, 1951, 43); — Ой півнику-когутику, який ти молодець! (Наталя Забіла, Веселим малюкам, 1959, 169);
//  Молодий півень. Маненькі курчатка часто дзьобали носиками, а задерикуваті півники підскакували мало не до рук дівчини (Гнат Хоткевич, I, 1966, 103); В сінях неждано надламаними голосами заспівали молоді півники (Михайло Стельмах, II, 1962, 150);  * У порівняннях. Співають у нас кури й співають. Злітає з сідла котра, або оце доріжкою йде, зупиниться, витягнешию і, неначе півник який молоденький: кукуріку! (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 80);
//  Іграшка, цукерка, візерунок, прикраса і т. ін., зроблені у вигляді такого птаха. Березовий півник стояв на воротях, — Ще дід його ставив! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 162); Я торкнувсь до полотенця в півниках рясних (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 170).
 Іти (ходити, виступати і т. ін.) півником — рухатися, набравши хороброго, бадьорого, іноді зверхнього вигляду (звичайно про молоду людину, дитину). Серед другокласників ходив півником та козирився Володько Гречаний — білявий, кирпатий хлопчина (Микола Зарудний, Світло, 1961, 4); Пускати (пустити, ловити, зловити) півника — те саме, що Пускати (пустити, ловити, зловити) півня (див. півень). — Брехня! — скрикнув Михайлик, аж півника пустив своїм хлоп'ячим басом (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 363); Його вихолощений голосок пустив хрипкого дитячого півника (Юрій Смолич, I, 1947, 106).

2. перен., розм. Про задерикувату й запальну молоду людину, дитину. — Півники, півники дзьобаті, — почувся його тихий голос саме тоді, коли Марат досяг найпатетичніших висот. — Може, досить мітингувати? (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 8).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 383.

Коментарі (0)

ПІВНИК 2 див. півники.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 383.

Коментарі (0)