ПОДО́БА, и, жін.
1. Зовнішній вигляд; зовнішність.
Із сієї ж то дівчинки виросла дуже гарна дівчина,
такої подоби і не бачили у нас на Україні (Олекса Стороженко,
I, 1957, 347); Хоч і як тяжко турбувався Лис Микита
своєю новою подобою, а все-таки він добре бачив, яке
вражіння зробила та його подоба зразу на Вовка (Іван Франко,
IV, 1950, 94); Мінялись мундири, мінялась подоба,
замість обдурених Антантою чорношкірих.. ставали
інші—чорні барони та блідолиці юнкери (Олесь Гончар, II,
1959, 384);
// Зовнішній вигляд, зовнішність когось,
що виникає в чиїй-небудь уяві, пам'яті; образ. Пред
очима живо ми [мені] стоїть его [його] подоба (Іван Франко,
XIII, 1954, 57);
// з означ. Сукупність зовнішніх
ознак, що характеризують кого-, що-небудь.
[Лісовик:] Хіба ж то не по правді, що дізнав він
самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій
лісом? (Леся Українка, III, 1952, 249); Навіть в останню
хвилину перед лицем смерті не втратили [в'язні]
людської подоби (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 194);
// у сполуч.
з прикм. моральна, духовна і т. ін. Характер,
душевний склад, сукупність чиїх-небудь внутрішніх
якостей. Тільки цінуючи мою моральну подобу, май
на увазі: Mens sana in corpore sano! (Леся Українка, V,
1956, 181).
2. діал. Істота. Ті дива й подоби, що світ заповнили,.. не повне свідоцтво всетворчої сили, се тільки фрагменти черга нам несе (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 166).
3. Щось схоже на кого-, що-небудь; те, що нагадує
собою когось, щось. Здавалось, що то сиділа не жива
людина, а якась подоба людини, вироблена з чорного
заліза на чорних залізних сходах (Нечуй-Левицький, IV, 1956,
276); Хлопець стояв потупивши зір, подоба червоної
барви виступила на його запалих блідих щоках
(Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 298); А жила в тії вдовиці
ще й сирітка білолиця і такої красоти, що й подоби
не знайти (Наталя Забіла, Одна сім'я, 1950, 133).
♦ На подобу кого, чого, чию — на зразок, подібно
до кого-, чого-небудь. — А що вчора ви тут присягли
На подобу жіноцтва, Більш не слухать обітниць моїх,
Ні погроз, ні пророцтва, — То навмисно про все те до
вас Побалакати хочу (Іван Франко, XII, 1953, 491); Є..
мільйони двоногих створінь на нашу подобу, що звуться
людьми і за ціле життя не переживають ні одної
такої години, як наші довгі дні, тижні, місяці, роки
(Мирослав Ірчан, II, 1958, 149).
4. у знач. присудк. сл. Уживається в значенні «відповідає прийнятим правилам, звичаям і т. ін.». — Та ні, — поклонившися вп'ять, сказав Олексій. — Вже нам не подоба проти вас рівнятися (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 317); Вік скинув сльозу, сердячись, — бо хіба ж подоба плакати старому дідові (Борис Грінченко, I, 1963, 275).
5. діал. Потреба. Така подоба, як свині в хамуті
[хомуті] (Номис, 1864, № 11206); Чого мені журитися?
Якая подоба? А чи пан я? а чи дука? А чи
хлібороба? (Іван Манжура, Тв., 1955, 62); — Сашо! — гукнула
Маріка. — Увечері в клубі танці. Міщенко увібрав голову
в плечі й скривився. — Танці. Така мені подоба, як
сліпому дзеркало! (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960,
115).
♦ У подобі стати кому — сподобатися. У подобі
став їй новий піп (Словник Грінченка).