в означеннях
Тлумачення, значення слова «Пола»:

ПОЛА́, и, жін. Край кожної з половин одягу (пальта, шинелі, піджака і т. ін.), що розгортається спереду. Поли крає, а плечі латає (Номис, 1864, № 1545); Він довго обтрушувався, чепурився, обтер порох з чобіт полою шинелі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 38); Холодний березневий вітер шарпав поли чорного пальта (Петро Панч, Синів.., 1959, 3).
З-під поли [продавати (купувати і т. ін.)]: а) таємно, незаконно (продавати чи купувати щось). — Нічого ані купити, ані тобі продати — хіба з-під поли, крадькома (Василь Еллан, II, 1958, 7); б) таємно робити що-небудь. Збір було призначено на вигоні біля тих самих вітряків, де глитайня підняла колись на крилі свого найлютішого ворога Яреська Матвія, що водився з кременчуцькими бунтарями і читав з-під поли селянам протицарські афішки (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 16); Із поли́ в по́лу [віддати (передати і т. ін.)] — безпосередньо від одного до іншого, з рук у руки. Не довго торгувались, перехрестились на схід сонця, і стригун із поли в полу перейшов до мене (Збірник про Кропивницького, 1955, 8); Мов (наче, неначе і т. ін.) за поли тягне кого — кому-небудь дуже хочеться здійснити щось. Тягне було мене наче за поли надвір, на той шлях, кудою понесли її на кладовище (Нечуй-Левицький, I, 1956, 64); Думки розбирали голову... Як там у городі? Що з Христею?.. — Пріську наче за поли тягло піти довідатися (Панас Мирний, III, 1954, 106); Під полою — потай від інших, таємно. — Хоч Дорош і городянин, а, бач, поділився хлібом-сіллю, а ми, селюки, під полою зжували. От і розбери... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 444); Поли (полу) вріж та тікай — будь-що, за всяких умов поривай стосунки з ким-небудь недобрим, лихим, уникай неприємних ситуацій. Од ледачого поли вріж та тікай (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 205); [Грицько:] Годі, Химко, не плач. Знай, що тут, у цьому лихому місці твоя згуба засіла. Тікай мерщій від неї! Поли вріж та тікай (Панас Мирний, V, 1955, 256); [Дудар:] Це така казка, що полу вріж, та тікай... (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 68); Поли (полу) врізати — зовсім перестати бувати де-небудь, у когось. Після того, як поли врізав [Грицько] від Чіпчиної хати; казав і Христі, щоб не ходила (Панас Мирний, II, 1954, 290); Тягти (смикати і т. ін.) за поли кого — настирливо вимагати чогось. Смішні ті наші видавці: оце смичуть за поли, — давай щось нового! — а даси, то воно й зостаріється те нове, поки на світ вилізе (Леся Українка, V, 1956, 75); Ударити (вдарити, ударитися, вдаритися) об (у) поли [руками] — виявити збентеження, здивування, розгубленість і т. ін. з певного приводу. Як.. роздивились і вгадали, що то солдат мальований, так аж об поли вдарили руками (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 16); Увійшов [чоловік] у хату, Ударивсь об поли: Лазять діти в запічку Голодні і голі (Тарас Шевченко, II, 1963, 141).

2. розм. Повішене полотнище, яке розсувається, відкидається в сторону і т. ін. «Ануте!» Як се тільки гукнув [Юдун], так поли у шатра і впали, а під шатром, чого то там не було? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 241).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 57.

Коментарі (0)