ПОРТРЕ́Т, а, чол.
1. Мальоване, скульптурне або
фотографічне зображення обличчя людини або групи людей.
Варто б помістити у Віснику його портрет і хоч
коротку біографію (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 227); На одній
стіні в зеленому з сосни вінку висів портрет Шевченка
(Андрій Головко, II, 1957, 104); Хома, розглянувши свій
портрет, був задоволений (Олесь Гончар, III, 1959, 230);
//
Відповідний жанр образотворчого мистецтва. Художній
портрет на порцеляні — це той новий і дорогоцінний
вклад, який внесли до українського прикладного
мистецтва радянські майстри (Іван І. Волошин, Дні.., 1958, 23); Успішно
розвивається якісно новий скульптурний портрет
(Мистецтво, 5, 1957, 12);
// розм. Про людину або її
зображення, що дуже схожі на когось. [Деві (дивиться на
фігурку, що в руках, потім на Дженні):] Дивіться,
панно Дженні, ваш портрет! (Леся Українка, III, 1952, 17).
2. Опис зовнішності персонажа в літературному
творі. Портрет героїні [повісті Г. Ф. Квітки-Основ'яненка
«Маруся»] повністю скомпоновано з пісенних
зразків: висока, пряма, як стрілочка, чорнявенька, очі,
як тернова ягідка (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 240);
Напрочуд рельєфні [у творах О. Гончара] портрети
Глухенького, Гаркуші, Зої, Веснянки і багатьох інших людей,
зображених із справжньою живописною зримістю...
(Про багатство літератури, 1959, 234);
// Загальна
характеристика, сукупність характерних рис кого-небудь.
Кілька рисок до її портрета. Третій клас, де Оля
працює піонервожатою, буквально у неї закоханий (Іван І. Волошин,
Наддніпр. висоти, 1953, 99);
// Різновид літературного
жанру — нарис життя і діяльності якої-небудь людини.
Поєднання науково-популярного нарису з портретним..
дало новий різновид жанру, який у критиці дістав назву
інтелектуальний портрет (Літературна Україна, 21.VI 1968,
4).