Словник української мови

ПОСВІДКА, и, жін. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідчення. Я добув паспорт і посвідки старости (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 108); Безстрашний партизан зайшов до їдальні з посвідкою робітника скульптурної фабрики (Ярослав Гримайло, Кавалер.., 1955, 215); Коли літак приземлився, увійшла службовка санітарного відділу й перевірила наші посвідки про щеплення віспи (Любомир Дмитерко, Там, до сяє.., 1957, 44).
 Посвідка на проживання, заст. — документ, особове посвідчення, що дає право проживати де-небудь; Посвідка про особу — документ, у якому записано основні відомості про його власника, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, рік і місце народження, національність, місце проживання і т. ін.