в означеннях
Тлумачення, значення слова «Потороча»:

ПОТОРО́ЧА, і, жін., розм.

1. Те саме, що привид 1, 2. Ніч. З неба дивиться місяць. Берестки, тополі стоять, застигли в сріблі... Поторочі ось і ось бовваніють: острішки, клуні, хліви... (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 175);  * У порівняннях. Брожу, тиняюсь, мов потороча, Тужу день божий — ввечері, вранці... (Павло Грабовський, I, 1959, 341).

2. також лайл. Те саме, що опудало. — Пфу! — плюнув пан з такою огидою, немов то перед ним стояла не Пріська, не вродлива молодиця, а якась потороча... (Любов Яновська, I, 1959, 211); Здивовані прохожі.., мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 133); [Дід:] Новому цареві присягать будемо! Он що! [Баба:] Та йди вже, йди, потороча! (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 286);  * У порівняннях. — От тепер ти мій, — пильно оглядала вона Сергія, — а то стоїть, як потороча на городі (Григорій Епік, Тв., 1958, 137).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 419.

Коментарі (0)