в означеннях
Тлумачення, значення слова «Пускати»:

ПУСКАТИ, аю, аєш, недок., ПУСТИТИ, пущу, пустиш, док.

1. перех. і без додатка. Переставати тримати в руках, затримувати руками кого-, що-небудь, не вдержувати в руках. Мани собаку, а з рук не пускай кияку (Номис, 1864, № 5900); Давали, та з рук не пускали (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 163); Мотря держала в руці курку й не хотіла її пускати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 360); Чубенко хилив голову й пускав з руки повід, кінь спотикався на корчах лісової дороги (Юрій Яновський, II, 1958, 209); — Хіба й справді не сестра я? — Ні, моє кохання, Моє серце! — Боже ж ти мій! Чому я не знала? Була б тебе не любила І не цілувала... Ой, ой! сором! Геть од мене! Пусти мене! (Тарас Шевченко, II, 1963, 334); Взяв Іван обидві щуки, Обережно взяв у руки, І до моря поспішив, І у море їх пустив (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 116);
//  Розслаблюючи, розтуляючи руки, пальці, переставати стискати їх або щось у них. — Перснів скільки! — скрикнув [парубок]. Я стулила руку в кулак — не пускаю, а він усилковується відняти (Панас Мирний, I, 1954, 78); [Лицар:] Ой, лихо! дубнуть, мліють руки!.. (Пускає руки й скочується з гори в діл) (Леся Українка, II, 1951, 205);
//  Робити менш натягненим, ослаблювати; відпускати. Під розпогодженим небом, Віжки пускаючи, мчить панотець на колесах покірних (Микола Зеров, Вибр., 1966, 225); Вершники з'їхались, поговорили про віщось, і один з них, вийнявши лука, натяг і пустив тетиву (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 84); Пустивши поводи, їдуть [карателі] повільною ступою (Олесь Гончар, II, 1959, 22);
//  часто із запереч. Давати можливість, дозволяти кому-небудь іти, їхати кудись, звідкись. Оврамиха, стара мати, А три сини мала, Гей, в доріженьку та великую На ніч не пускала (Українські народні думи.., 1955, 18); Він береться за шапку. Схопила [Варка] його за рукав, — не пускає з хати (Марко Вовчок, I, 1955, 174); На ранок Давид підвівся ледве розвиднілось і зразу ж зібрався йти. Не пускали (Андрій Головко, II, 1957, 181); Не пустив Шрама Сомко у печери, завернув до себе з усіма на козацьке подвір'я (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 84); Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 272);
//  куди, з інфін. Дозволяти робити що-небудь, іти кудись з певною метою. — От вже як піду заміж,.. і діточок буду обшивати, і тебе, мамочко, що ти в мене була така добра, жалувала мене, пускала.. гуляти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 424); Дід заборонив їй виходити з двору.. і не пускав на посиденьки до сусідів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 74); — Хіба ти знов поїдеш, на буряки? — спитала її мати. — Поїду, аби тільки батько пустили (Нечуй-Левицький, II, 1956, 34); А я кажу: «Як не пустите малювати, на зло вам умру» (Юрій Яновський, I, 1954, 43);  * Образно. Матюха смикнувся, але щось мов за поли його схватило й не пустило вдарити в першу ж мить (Андрій Головко, II, 1957, 134);
//  також у сполуч. із сл. на волю. Переставати затримувати когось, звільняти з ув'язнення, з-під арешту і т. ін. Коли.. її ніхто не чіпав, не бив,.. а так пускав на волю, тоді вона любила блукати по бур'янах (Панас Мирний, I, 1954, 55); Гафійка почула про Марка від Підпари. Він сердито жалівся: і так од голоти життя не стало, а тут ще Гущу пустили (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 65); [Служебка:] Ну, де ти тут? Виходь! Принесла страву! [Лицар-в'язень:] Ох, не до страви вже! Пусти на волю! (Леся Українка, II, 1951, 194);
//  із запереч. Перешкоджати кому-небудь у здійсненні чогось, затримувати десь (про предмети, явища і т. ін.). Рада б душа в рай, та гріхи не пускають (Номис, 1864, № 5385); Пишу до Вас, лежачи в ліжку: застуда вже третій місяць не пускає мене звідти (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159); Тимофій гребе, що аж мускули тріщать, стараючися випрямити дарабу в просту лінію, але вода не пускає і рве дарабу на дві часті (Гнат Хоткевич, II, 1966, 398).
 Пускати (пустити) заміж див. заміж.
Пускати (пустити) ґрунт з-під ніг — бути, опинятися в непевному становищі; втрачати впевненість у собі; Пускати (пустити) жити кого; Пускати (пустити) душу на покуту — залишати кого-небудь у живих. [Ігнат:] Ой пустіть душу на покуту!.. [Павло:] Нема покути для диявола! Здихай..! (Микола Костомаров, I, 1967, 202); Пускати (пустити) з душею кого — відпускати когось, обібравши перед цим. — В рік волі, коли одним землю ланцюгами наділяли, а інших з душею на волю пускали, попував у нас один старий благочестивий батюшка (Михайло Стельмах, I, 1962, 357); [Пан Душечка:] Так і так, розказує [економ], здибав мене в лісі Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив із душею (Степан Васильченко, III, 1960, 207); Пускати (пустити) на волю див. воля; Пускати (пустити) на волю божу (під чотири вітри, на всі чотири і т. ін.) кого — відпускати, не затримувати кого-небудь. Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали на волю божу пішки (Олесь Гончар, III, 1959, 187); Стріляли курсанти Третьої школи прапорщиків — довелося їх роззброїти, накласти в потилицю й пустити під чотири вітри (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 434); [Степанида:] Он які інші пани, то бувало додержуть бурлаків, доки скінчать жнива; а після жнив пов'яжуть їх та доженуть до межі, вліплять їм по стільки нагаїв та й пустять на всі чотири (Марко Кропивницький, I, 1958, 125); Пускати (пустити) по волі кого — дозволяти кому-небудь поводитися надто вільно, не додержуючись певних правил. Пусти дітей по волі, а сам будеш в неволі (Номис, 1864, № 9218).

2. перех. і без додатка, до кого — чого, у що, куди, з інфін. Давати можливість, дозволяти кому-небудь увійти, в'їхати, проникнути кудись; впускати. Ворота в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих (Іван Котляревський, I, 1952, 279); — Скажи, серце, Гаврилові, щоб більше не одмикав дверей і нікого не пускав сюди (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 238); — Цілий день лежав я в землянці, складав план, і до мене нікого не пускали (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 262); Прибувай до мене, щоб вороги спали, То я тебе пущу, щоби мати не знала (Павло Чубинський, V, 1874, 45);  * Образно. Дзвенить розмова і парує чай; Віддайся їм і в серце не пускай Щемливих забобонів (Микола Зеров, Вибр., 1966, 52);
//  Поселяти, поміщати у себе кого-небудь, давати комусь притулок. Калашник погрожував йому, лаяв сусіду за те, що той пускав Терешка до себе ночувати (Григорій Епік, Тв., 1958, 399); — Ходім, сину,.. Коли пустять в хату; А не пустять, то й надворі Будем ночувати (Тарас Шевченко, I, 1963, 34); — Зібралася нас купка жінок, допомагали поранених носити. Отут по хатах і госпіталь був.. А Палажка твоя до своєї хати не пустила (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 26); — А, так ти й квартиранта пустив! (Андрій Головко, I, 1957, 138);
//  Давати кому-небудь дорогу, прохід кудись; давати комусь, чомусь можливість обганяти, обходити себе; пропускати. У першій кімнаті сидів старий у темній рясі.. — Ось до вас прийшли, — каже йому молодиця, пускаючи мене у двері (Марко Вовчок, VI, 1956, 237); — А ми вирішили тікати на батьківщину — сюди, у Великий степ. Росіяни тоді нікого не пускали через Урал. Треба було переправитись темної ночі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 14); Пороздвигалися [порозсувалися] дяки, пустили Харка на покуть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 485); Щоб не зароситися, Борис пустив паню Міхонську передом, а сам ішов позад неї (Іван Франко, III, 1950, 454);
//  перев. док. Дати можливість, дозвіл бути десь надрукованим, обнародуваним, поставленим на сцені (перев. про цензуру). Щось багато в сім році лаштується збірників, та чи багато пустить цензура (Володимир Самійленко, II, 1958, 424);
//  перев. із запереч. Давати можливість чому-небудь проникати кудись, крізь щось (про предмети, явища природи і т. ін.). Людей не чуть, вітру нема (він тут рідко буває, гори не пускають) (Леся Українка, V, 1956, 360); Сволоки.. озвуться до соснових дощок на палубі: «Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас!» (Юрій Яновський, II, 1958, 159); — Остапе-е!.. Оста-апе-е!.. Голос її прозгучав глухо, стіна ворожого очерету не пустила його далеко, забрала в себе, ковтнула (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 362); Вимиті вікна заблищали шибками і пустили в хату цілі снопи сонячного світла (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 264);
//  Давати можливість, дозволяти кому-небудь підходити до кого-, чого-небудь, брати участь у чомусь, займати певне місце; допускати. Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули. Ісправник [справник] аж просить, Щоб нікого не пускали (Тарас Шевченко, I, 1963, 304); — А щоб була доладна рада, — Старий Пацюк кричить, — ..Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 54); — А що будемо робити? — спитав титар, обертаючись до дідів. — А то будемо робити, що не пустимо того Балабухи на парафію, от що! — сказали діди (Нечуй-Левицький, III, 1956, 51).
Не пускати (не пустити) на очі (на поріг) кого — не допускати до себе, забороняти приходити до себе. Господи, як вже сварилась пані на Горпину! І на очі її не пускала тижнів ізо [зо] два (Марко Вовчок, I, 1955, 262); На ранок таки зібрались вітробалчани до князя. Пішли — коваль, Цигуля, Невкипілий і ще душ кілька. Але князь і на очі до себе не пустив (Андрій Головко, II, 1957, 238); — Я б і на поріг її не пустив, а тебе і в лобок варто поцілувати, — і він приложився своїми гарячими устами до її білого чола (Панас Мирний, III, 1954, 251); Пускати (пустити) до причастя див. причастя; Пускати (пустити) з вуха у вухо (мимо вух) див. вухо.

3. перех. і без додатка. Спрямовувати, посилати, відправляти куди-небудь з певною метою; примушувати іти, їхати, бігти, летіти кудись. Колись Боян, співець потужний, Дзвонив у струни золоті, Мов соколів десяток дружний Пускав з-під хмар на лебеді (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 358); — Пускай їх, Чумаченко, пускай орлів. Штурмуйте, товариші, на славу! Всім видам... «Славу» [орден]. Бійці запевнили хором, що постараються (Олесь Гончар, III, 1959, 252); Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі (Іван Котляревський, I, 1952, 181); — Пустити б мене навколо світу просто по меридіану, скільки б то вже разів я додому повертався, — жартував сам із себе Федір Кузьмич, розносячи по людях вістки про життя-буття, про померлих на чужині батраків, про вбитих воїнів (Олександр Довженко, I, 1958, 418);
//  Наказувати мучити, вбивати кого-небудь; посилати когось на муки, на смерть; спричиняти чиюсь смерть. Не багато Коновченко по долині Черкень погуляв, — Самих найстарших п'ятсот чоловік рицарів під меч пускав (Українські народні думи.., 1955, 27); Оксана була красива і принадна, і вони [гестапівці] в першу мить не знали, що з нею робити. Пускати одразу на тортури чи натішитись.. її тілом (Василь Кучер, Голод, 1961, 425);  * Образно. Пустили [багаті] бідних на поталу.. капіталу (Павло Тичина, I, 1957, 63);
//  перен. Спрямовувати на якесь заняття, роботу і т. ін. Звісно, соромно такому багатиреві сина-єдинця [одинака] у найми пускати (Панас Мирний, III, 1954, 103); — Он у мене синок Василь... Вирощу його... мою милу дитину, моє паненятко... вигодую, вивчу... у пани пущу... Паном зроблю... (Панас Мирний, IV, 1955, 57); — Пустимо [хлопця] в науку, — сказав [ланковий], — нехай буде поміч нашому колгоспові (Юрій Яновський, II, 1954, 116);
//  ким. Змушувати кого-небудь стати кимсь, вести певний спосіб життя. — А я вже ду-мав одружитись, І веселитися, і жить, Людей і господа хвалить... А довелося... Накупили І краму й пива наварили, Не довелося тілько пить. Старої пані бахур сивий Окрав той крам. Розлив те пиво, Пустив [наречену] покриткою... (Тарас Шевченко, II, 1963, 82);
//  Випускати, виганяти на пасовище (коней, худобу), звільняти від упряжі. Яків зіскакує з коня, пускає його пастися в рів під липи (Михайло Стельмах, I, 1962, 485); — Ми пустили коні на леваду, А самі ввійшли в тісне подвір'я (Іван Франко, XIII, 1954, 332); Опівдні аул зупинився перепочити. Подоїли овець і кобил, пустили отару й табун пастися (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 41).
Пускати (пустити) з торбою (в старці, по миру, попідвіконню і т. ін.) — робити жебраком, жебраками. [Шкереберть:] Я пускав з торбою вдів і сиріт, я видавлював усі соки з робітників, робив їх рабами своїми (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 519); — Гей, люди! Що цей [позивач] загадав, що цей загадав? Хоче мене з дітьми з торбами на старість пустити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 69); Звівсь наш Масляк нінавіщо [нінащо] і жінку мов у старці пустив (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 230); [Молодиця:] Сам безвісти забіг [чоловік], а мене з малими діточками по миру пускає (Панас Мирний, V, 1955, 129); — Що ж мав робити? Замучити.. дітей і старцями попідвіконню пустити? (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 8); Пускати (пустити) на світ — народжувати. [Катерина Петрівна:] От люди народжують, а мені здається, що всі вони [діти] мої, що то я їх на світ пускаю (Захар Мороз, П'єси, 1959, 87).

4. перех. і неперех. Примушувати або давати можливість рухатися певним чином, з певною швидкістю. Козаки.. пускають із копита коні, кидаються у Дунай, перепливають його (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 340); — Старенький гуцул.. пускає свою дарабу побіч нашої (Гнат Хоткевич, II, 1966, 398); — Хіба ви не знаєте, товариші, що поїзд на ширшій колії тримається стійкіше? Пускай, гони на повну швидкість... (Олесь Гончар, III, 1959, 207); Добираємось до ямки. Грицько коней дужче пустив, щоб разом вихопитись з ямки (Панас Мирний, IV, 1955, 247); Він увімкнув мотор і пустив циклонетку [автомобіль] ..додому, (Юрій Смолич, I, 1958, 76);
//  Давати можливість вільно рухатися за течією, вітром і т. ін. Один човен на бистрих хвилях перекидається, і для того зв'язують докупи два або три човни, перекладають дощечки впоперек їх для сидіння і без весел пускають їх по воді (Нечуй-Левицький, II, 1956, 416); Хотілося.. вхопитися за волосся руками і дерти, по вітру пускати (Гнат Хоткевич, II, 1966, 91); Дівчата почали заплітати вінки й пускати їх у Почайну, щоб запитати в долі, чи судилося їм мати пару (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 178); Старі зілля зв'язали в снопок, щоб пустити за водою напровесні (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 165);  * Образно. Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду (Леся Українка, I, 1951, 48);
//  Давати можливість занурюватись у воду під дією власної ваги або насильно топити у воді. Ми брали горщик, повний каміння й принади, і пускали на мотузці на дно. Лиш поплавок лишався зверху (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 417); Там берег, мати і жона... Забудь про них, матросе! Пускай співучий лот до дна, Минай мілини й коси (Максим Рильський, I, 1960, 298); Пудів двадцять нав'язали їй на шию, на руки і на ноги, та, відчепивши від вірьовок, так її й пустили у воду ... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 184); — Ксьондзів у криниці пустимо з каменем на шиї (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 433);
//  Спрямовувати дію якого-небудь предмета у якомусь напрямку. Молот пускаймо повище, Биймо, поки гаряче! (Павло Грабовський, I, 1959, 555); Гей, товариство веселе, женім корабель на простори, Весла легкі раз у раз в темну пускаймо глибінь (Микола Зеров, Вибр., 1966, 295); Пускає [Данило] пальці в краєчок шибки (Михайло Стельмах, II, 1962, 149);
//  Спрямовувати на виконання певної роботи (машину, механізм). — Якось і сама економія вправиться: завтра пускають всі свої жатки, а ще чотири на станції вивантажують (Андрій Головко, II, 1957, 238); Слідом за культиватором пускають борони (Олійні та ефіроолійні культури, 1956, 90); Краще б, ніж тут стояти, піти гуртом на панське поле, пустить по ньому плуг (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 77); — В посушливе літо пустили по вигорілому пасовищу трактори (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 25);
//  Давати можливість поширюватися в певному напрямку, випускати кудись (воду, вогонь і т. ін.). Чорний пожар по землі пускає [Гза] (Панас Мирний, V, 1955, 268); Чоловік у самій сорочці і в білих спідніх штанях.. — з пожежної, видати, команди, пускає на клуню цівку води (Андрій Головко, I, 1957, 348); Він збив манометр і ударив залізом по боці [паровика]. Потому пустив пару в свисток (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 91); Учора знову була газова атака.. певно, пустили новий газ (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 7); Десять днів рили канал, щоб пустити воду новим річищем (Олесь Донченко, VI, 1957, 276);  * Образно. Якийсь скривджений наймит пустив веселим вогнем свою помсту в чорні, як могили, клуні багатія (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 173);
//  що, чим. З силою кидати, жбурляти щось. Тут Пандар камінь піднімає І в Турна зо всіх жил пускає (Іван Котляревський, I, 1952, 240); Подивлюсь хоч на її віконце, коли спить. І груддям пускав у город, чи не почує... (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 80); Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41); Шибонула [дівчинка] в його опукою, хлопець похопив та пустив до неї (Марко Вовчок, I, 1955, 385); Маркові хотілось схопити камінь і пустити ним у лису голову (Іван Микитенко, II, 1957, 343);
//  у сполуч. із сл. куля, стріла і т. ін., що, чим. Стріляти з вогнепальної зброї або іншого пристрою. — Треба лаштувать гармату й пускати останню бомбу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 387); Протягом довгої осінньої ночі кожні десять хвилин ми пускали із шхуни ракети (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 12); Тугар Вовк, стоячи в щілині, пустив у нього [ведмедя] другою стрілою (Іван Франко, VI, 1951, 14); Ледве встигли сховатися [хлопці] від автоматної черги, яку пустили гітлерівці, почувши голоси серед руїн (Юрій Яновський, II, 1954, 41);  * Образно. Веселка розмаїта Пустила стріли з-поза хмар (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 281);
//  у сполуч. із сл. слово, фраза і т. ін., перен. Промовляти, писати і т. ін. Сахновський, застібаючи френч, холодно пускав слова: — Сю ніч ти й спробуєш, першу порцію [катувань] (Андрій Головко, II, 1957, 165); Вночі моя уява ожива,.. Приходять ордами незлічені слова. Стискаю їх, мов скарби, у долоні, Пускаю рівними рядами на папір (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 25); Щоб дітям веселіш було, Пущу я загадку прехитру (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 187); Семениха стояла, наче засоромлена, й слова не пустила (Лесь Мартович, Тв., 1954, 104); Зненацька звалилось на бійців грізне попередження: — Танки праворуч! Першим пустив його Козаков (Олесь Гончар, III, 1959, 446);
//  перен. Публікувати, робити надбанням громадськості, читачів. Раю вам не пускати їх [байки] тепер до друку, а повагом передивиться їх (Панас Мирний, V, 1955, 381); Він довго думав: пускати кореспонденцію в номер чи не пускати (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 472); Видавайте сей каталог, де хочете, під якою хочете фірмою, ми в те не мішаємось, бо на Україні і так пустимо [книжки] якось (Леся Українка, V, 1956, 374); Райніс любив простих трудівників і тому вів їх з життя в літературу, щоб з літератури їх живі і діючі образи пустити в народ (Радянське літературознавство, 11, 1965, 53).
 Пускати (пустити) на дно (під шум, під лід і т. ін.) кого — топити кого-небудь. Перехапали [гайдамаки] робіткомівців.. і, відправивши їх під посиленим конвоєм у Генічеськ, вчинили там над ними звірячу розправу: вивезли на старій баржі на море й живими пустили на дно (Олесь Гончар, II, 1959, 32); — Не йди, доню, за його заміж! Лучче [краще] б я тебе під шум пустила, ніж мала отак видавати! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 147); Не боїмось ми банд злотопогонних, — уже не мало їх пустили ми під лід... (Володимир Сосюра, I, 1957, 260); Пускати (пустити) під укіс поїзд (ешелон і т. ін.) — викликати залізничну катастрофу. Організація діяла під самим носом ворога, час від часу руйнуючи шлях на Бахмач,.. пускаючи під укіс поїзди... (Дмитро Бедзик, Плем'я.., 1958, 75); У травні підпільники пустили під укіс ешелони з літаками та машинами (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 305); Пускати (пустити) погляд (око, очі) куди — дивитися кудись. Не крадькома Поміж дівчат пускають [попи] око ласе (Дмитро Павличко, Пальмова віть, 1962, 68); Яшко на мить одну розпутав погляд свій і пустив постолу, по обличчях (Андрій Головко, I, 1957, 144); Пускати (пустити) у повітря — те саме, що Висаджувати (висадити) в повітря (див. висаджувати). — З кожної роти нашого батальйону зголоситься декілька простих солдатів під командою десятника пустити у повітря панцирний поїзд ворога (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 504); Пускати (пустити) усмішку (усміх, посмішку) — усміхатися. Пускав [посадник] попід пишним усом усміх задоволення (Павло Загребельний, Диво, 1968, 233); Терентій.. пустив у клешні вус лукаву посмішку: іч, як хитромудро викручується пан (Михайло Стельмах, I, 1962, 566); Пускати (пустити) шапку по кругу — збирати гроші з усіх присутніх, підставляючи шапку. За вантажницьким звичаєм, пустили портовики шапку по кругу і на зібрані гроші підкупили капітана англійського судна (Олесь Гончар, II, 1959, 45); Пустити [собі] кулю в лоб (в лоба, у голову) — застрелитися. В бурхливому каятті він ладен був пустити собі кулю в лоб (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 25); — Да, коли б от немов сталося — всі діти вимерли за одну ніч на всій землі,.. я б, мабуть, на ранок пустив би собі кулю в голову (Андрій Головко, II, 1957, 109).
Дим пускати в очі див. дим; Пускати бісики (ґедзики) [оком (очима)] див. бісик, ґедзик; Пускати (пустити) віц див. віц; Пускати гадючку див. гадючка; Пускати (пустити) ману [в вічі] див. мана; Пускати на вітер гроші (заробіток і т. ін.) див. вітер; Пускати на вітер слова — те саме, що На вітер говорити (кидати слова і т. ін.) (див. вітер); Пускати (пустити) очі під лоб (лоба) див. око 1; Пускати (пустити) славу на (про) кого — поширювати чутки, звістки, які знеславлюють, порочать кого-небудь. Хто пустив погану славу на багатирку Шрамченкову дочку? У кого ж язик довший, як не в Максима! (Панас Мирний, II, 1954, 113); Її взяла пані на легшу роботу, та на більші муки, бо якої слави не пускають по селу про тих дівчат, що роблять на панськім дворі (Михайло Стельмах, I, 1962, 344); Пускати (пустити) [червоного] півня див. півень; Пускати (пустити) чутку (поголоску, ясу, плітку і т. ін.) — поширювати якісь відомості про кого-, що-небудь. [Пряха:] Вмерла наша королева, король не встиг жалоби доносити, а вже посватався до неї [принцеси]... [Швачка:] Ну, се, може, так вона пускає чутку! (Леся Українка, II, 1951, 191); — А я.. поміж миром пустив таку поголоску, що Сомко вже на волі (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 188); Хтось пустив ясу, що десь тут серед есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових, відомі воєнні злочинці (Олесь Гончар, III, 1959, 451); Пускати (пустити) шпильку — робити ущипливе, єхидне зауваження кому-небудь. Інколи.. його просто ґедз нападав — і тоді він ставав нестерпучим пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 330); Найбільш агресивною цього вечора була Крихточка, їй так і кортіло пустити якусь чергову шпильку на адресу Лебедя (Яків Баш, Надія, 1960, 73); Пустити в непам'ять див. непам'ять; Пустити жука див. жук; Пустити [з (за)] димом (з вогнем і т. ін.) — знищити, спаливши. [Стась:] Нахвалявся [Кармелюк] перепороть різками всю комісію і димом пустить всі їх папери (Степан Васильченко, III, 1960, 389); — Та йому [панові] й ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом за вітром пустити! (Андрій Головко, II, 1957, 221); — Проклятий фашист все село під небо з вогнем пустив (Олександр Копиленко, Хата хлопчика.., 1957, 6); Пустити під ніж — винищити, порізавши. Вдерлися у село поганці-фашисти. Розграбували артіль, корів під ніж пустили (Літературна Україна, 4.V 1962, 4).

5. перех. Приводити в дію, рух; змушувати працювати (машину, механізм, промислове підприємство). Механік за стіною пускає апарата. Апарат деренчить і шумить (Юрій Яновський, II, 1958, 36); Осіннього вечора зібралась комуна пускати млин (Микола Куліш, П'єси, 1960, 107); — Пустили паровики на роботу (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 244); Андрій не покидав надії, що ось-ось.. наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); Підприємці Дехтярьови в 40-х роках [XIX ст.] пустили в Києві завод металевих виробів (Історія УРСР, I, 1953, 396);
//  Вмикати електричний струм, певні пристрої для надання руху машині, механізму і т. ін. В клуб електрику пускали, І зійшлося півсела (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 102); Шофер Серьога пустив швидкість, і ми шарпнули вперед (Юрій Яновський, I, 1954, 65).
 Пускати кіно — демонструвати кінофільм. Я живу недалеко від їдальні і червоного кутка, де вже і кіно пускають (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 37).

6. перех., у сполуч. з ім., що означають дію або стан. Піддавати якій-небудь дії. використовувати певним чином. Капітали, які він пускав у оборот, робилися чимраз більші (Іван Франко, VIII, 1952, 394); Хіба ж уявити було прадідам, що він порухом руки пускатиме в дію сили фантастичні, ламатиме небо пекельним гуркотом двигунів..! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 55); Дарма, що на трьох ногах [коза], а припустила, аж курява встала; тут вона, похоже, і четверту ногу пустила в ход [хід] (Українські народні казки, легенди.., 1957, 38); Марина того ж таки вечора, наливаючи чай німцеві, казала: — Бач, якби не я, то ви б і не догадалися горіле [борошно] в діло пустити! (Панас Мирний, IV, 1955, 256); Зусилля народів повинні бути зосереджені на тому, щоб своєчасно приборкати імперіалістів, позбавити їх змоги пустити в хід смертоносну зброю (Програма КПРС, 1961, 50);
//  на (під) що. Використовувати для чого-небудь. Справді, був він невдачливий: .. пустив поле під сіно, сіно подешевшало (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 109); — Так, Чернеччину ми пустимо під соняшники, — перевів свої думки Оксен на господарські клопоти (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 32).

7. перех., розм. Продавати або збувати іншим способом. До нього [діда] регулярно щороку зіходилася гуцулія [гуцули] довідуватися: чи сіно дешево пускати, чи худобу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 22); Рідного куреня мого давно нема. І городець материн дядько мій якось пустив у чужі руки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 175); Якби не Джозеф, то двоє дівчаток у штаті Алабама давно були б сирітками і хто знає — чи не пустили б вже з молотка кредитори його ферму (Натан Рибак, Час, 1960, 368);
//  Витрачати (гроші). — Отак заробляючи кождого дня, того ж дня пускаю все зароблене, не дбаючи про завтра (Іван Франко, IV, 1950, 160); — Я вже знаю, що ви не пустите [гроші] марно... (Іван Франко, IV, 1950, 185).

8. перех. Давати росток, корінь і т. ін. (про рослину). Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги, обхоплює ним, мов гадюками, камінь (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 137); Дуби всихають. Та й тоді ще Прощальні пагінки все вище Пускають (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 16); Вербовий частокіл до самого берега прийнявся й пустив од себе широке гілля (Нечуй-Левицький, II, 1956, 168); Через три дні буряк зазеленів, розправив кущ, виложив по землі широкий лист, пустив молоді паростки (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 146);  * Образно. З радістю прислухається Ївга, як уже пускає в її серце паросток почуття помсти (Любов Яновська, I, 1959, 401); Роздумував [Тимко] над долею людей, що перебираються ось на його очах із одного місця на друге. «Де корінець пустив, там і серце залишив..» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 184).

9. перех. Видавати які-небудь звуки; говорити, співати і т. ін. певним чином. Пана Адама збудили, і він пускав у столовій басові нотки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 257); Ой, піду я в лужочок, Гей, пущу стиха голосок. Пущу стиха голосок, Чи не почує мій дружок (Українські народні ліричні пісні, 1958, 160); В тиші загалакали голоси.. Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, і жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (Михайло Стельмах, I, 1962, 261).
Пускати (пустити) півня (півника) див. півень, півник 1.

10. перех. Виділяти, випускати, випромінювати з себе що-небудь. Фалькенбавм, бесідуючи з ним, пускав «із нервозності» просто йому в лице дрібненькі, як мак, крапельки слини (Лесь Мартович, Тв., 1954, 309); Самовар пускає вгору кучеряву стьожку пари (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 72); Пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей (Україна сміється, I, 1960, 133); Сказавши, аромат пустила [Венера]: Васильки, м'яту і амбре [амбру], На хмарі в Пафос покотила (Іван Котляревський, I, 1952, 212).
 Пускати (пустити) дим (димок і т. ін.) — випускати з рота дим, палячи; взагалі палити. [Горнов:] А бісові комарі аж печуть. [Максим:] А ви обкурюйте себе, отак навкруги пускайте дим, то та погань і не наблизиться (Марко Кропивницький, I, 1958, 390); Він устав з-за столу, скрутив цигарку і, пускаючи димок у розчинену грубку, де дотлівала перепалена солома, довго смоктав її (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 359); Василь Іванович.. потягнув цигарки й пустив хмару диму (Степан Васильченко, I, 1959, 65).
Пари з уст (вуст, рота і т. ін.) не пустити — не промовити ні слова. Оце піду до сина, хочу душу одвести: «Івасю, Івасю!» — а воно й пику одверне. І пари з уст не пустить (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 268); Дивна річ — як тільки скаже він, Анкулія, слово, відразу западає тиша, ніхто й пари з вуст не пустить (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 295); Пускати (пустити) сльозу (слізку, слізки і т. ін.) з очей див. око 1; Туман (туману) [у вічі] пускати (пустити) — навмисне робити що-небудь неясним, заплутаним. [Бабуся:] Та вони [ворожбити] вже слово такеє знають. Туману пустили і здиміли. [Хлоп'я:] А як туман пускають? (Леся Українка, II, 1951, 523); — Не доберу я толку в твоїх речах, — каже Петро. — Що за охота тобі мене морочити? То заговориш буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 149); — Тут щось таки добре наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені, а й вам (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 74).

11. перех., розм. Давати можливість чому-небудь лягати, стелитися на чомусь певним чином, падати вільно; розпускати. Ой не стій, вербо, над водою, Не пускай гілля по Дунаю (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 221); Ось сидить за сніданком, зап'яв широкі груди і пуска по серветці м'яку білу бороду (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 186); Який ставний юнак.., О Пірро, обійма тебе на самоті? Для кого ти, ясна і в світлому убранні, По плечах кучері пустила золоті? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 367);
//  Опускати, похиляти що-небудь донизу; звішувати. Він стоїть біля мене, узявся однією рукою за бік, а другу пустив поволі (Панас Мирний, I, 1954, 77); Уймився [Іван] обома руками за колик, пустив голову межи руки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 37); Мар'яна безпорадно пустила руки вздовж тіла (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 403);
//  Шиючи одяг, лишати запас у швах, додавати тканини на виріст. Щовесни, як шиє мати штани старшому [синові], то на цілу долоню довші пускає холоші (Андрій Головко, II, 1957, 208);
//  Надавати якогось кольору, відтінку чому-небудь, наносити візерунок на щось. — Пустимо по стінах і склепіннях фресковий розпис, щоб замінити дорогі заморські мармури (Павло Загребельний, Диво, 1968, 592).

12. перех. Втрачати, ронити (листя, пір'я і т. ін.). Явір пускає листя на воду (Леонід Первомайський, II, 1948, 129); Ой летіла зозулечка понад море в гай Та й пустила синє пірце у тихий Дунай (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 87).

13. неперех., рідко. Розпускатися, розтавати. Надбіг [Лис Микита] до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає (Іван Франко, IV, 1950, 93); Напровесні от-от річка Горинь пустить! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 27).

14. перех., діал. Надсилати поштою (листи, гроші і т. ін.). — Та давай уже, молодице, я твій лист по почті [пошті] пущу (Марко Вовчок, I, 1955, 32); Моя мати та пустила письмо до мене та й прислала грошей на великдень (Василь Стефаник, III, 1954, 61).
Пускати бульки (бульби, бульбашки і т. ін.): а) випускати пухирці слини (перев. про дитину). Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном, і лише потім виявилось, що інший Степан уже лежить у колисці,.. пускаючи бульбашки (Олесь Гончар, I, 1959, 10); б) тонучи, захлинатися. Видимо, тоне хтось! .. Вже й очі вирячив бідаха наш Максим, Уже й бульки пуска (Максим Рильський, Поеми, 1957, 265); Пускати (пустити) дур [у голову] — затьмарювати чию-небудь свідомість, запаморочувати когось. А мату з Турном я з'єднаю І сим Енея у караю, Латину ж в тім'я дур пущу (Іван Котляревський, I, 1952, 177); Ось бач, який я гольтіпака, Який пустив на себе дур! Блуджу по світу, мов бурлака (Українські поети-романтики.., 1968, 483); Пускати (пустити) кров див. кров; Пускати (пустити) по світу (в люди, поміж люди і т. ін.): а) змушувати блукати в пошуках прожитку, житла, праці і т. ін. — Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів.. я закував би їх в ланцюги і водив би... Ні, хай би оті дрібні сироти водили, що вони їх, як макового зерна, пустили по світу (Олесь Гончар, III, 1959, 65); — Виоремо тебе, ниво, обсіємо. Не зерно, а серце своє вкладемо в тебе, щоб зародила ти нам щастя, щоб не пускала ти поміж люди старців і старчат (Михайло Стельмах, II, 1962, 199); — Можна б, — кажуть, — і дівку, й хлопця по людях пустити, або на Дін, або на заробітки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 433); б) публікувати, робити надбанням громадськості, читачів (літературні твори). Якби я не друкував своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців (Тарас Шевченко, I, 1963, 142); Франко ж казав, що се [повість «Жаль»] найкраща моя річ і що гріх було б не пустити її в світ (Леся Українка, V, 1956, 100).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, . — Стор. 392.

Коментарі (0)