РУБІКО́Н, у, чол.. книжн. Те саме, що рубіж 1.
Щоденно бачимо того коня в одній і тій же позі. Про
що він думає? Про незвідану таємницю небуття? Про
той рубікон, що відділяє світ від вічної темряви? (Юрій Збанацький,
Малин. дзвін, 1958, 192); Він став на якімсь рубіконі
життя (Іван Франко, VI, 1951, 227).
♦ Переходити (перейти, переступати, переступити)
рубікон — робити рішучий крок, приймати остаточне
рішення. В ті часи [революції] перейти чи не перейти
рубікон подеколи буквально означало: зректись
революційної батьківщини і переметнутись — або лишитись
тут, на рідній землі (Літературна Україна, 9.II 1971, 2).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 893.