Словник української мови

РУБІКО́Н, у, чол.. книжн. Те саме, що рубіж 1. Щоденно бачимо того коня в одній і тій же позі. Про що він думає? Про незвідану таємницю небуття? Про той рубікон, що відділяє світ від вічної темряви? (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 192); Він став на якімсь рубіконі життя (Іван Франко, VI, 1951, 227).
♦ Переходити (перейти, переступати, переступити) рубікон — робити рішучий крок, приймати остаточне рішення. В ті часи [революції] перейти чи не перейти рубікон подеколи буквально означало: зректись революційної батьківщини і переметнутись — або лишитись тут, на рідній землі (Літературна Україна, 9.II 1971, 2).