в означеннях
Тлумачення, значення слова «ШАБАШ»:

ША́БАШ, у, чол.

1. рел. Суботнє свято, відпочинок, передбачений іудаїзмом. Хоч Гінда рада була своїй хустині, та все-таки могла в ній лиш у будень виходити на місто, бо в шабаш усі її товаришки прибиралися в капелюхи (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 74).

2. міф. За середньовічними повір'ями — нічне збіговисько відьом, чортів, чаклунів і т. ін., яке супроводжується. диким розгулом. — Ходив я, ходив, а тоді сів на якесь чортовиння і думаю, що треба мені отут чекати світанку, доки ота вся нечисть на мітлах не розкомандирується по своїх квартирах, бо, видно, натрапив я на їхній шабаш.. Сиджу, зубами видзвонюю з переляку, а вони таке виробляють, що шапка на голові підіймається (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 17); Гогіашвілі турнув Чайку просто в клекотливу воду, яка летіла звідусіль, котила каміння, ревла, лютувала, мов справляла відьомський шабаш (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 347).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 393.

Коментарі (1)

ШАБА́Ш, у, чол., розм.

1. також з прийм. на, по, до, після і т. ін. Закінчення, кінець чогось (перев. роботи). Поки свисток посвистів на шабаш, сім холодних потів з мене збігло, усе чекав, що жандарми прискочать (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 173); Того дня по шабашу на загальнозаводських комсомольських зборах Яремчука обрали до президії (Микола Трублаїні, I, 1955, 137); Сьогодні Андрій Іванович мусив покинути роботу раніше, ще задовго до шабашу (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 142).

2. у знач. присудк. сл. Останній момент чого-небудь, що відбувається в часі; кінець. Незабаром йому за знамено Георгія почепили. А тут і війні шабаш! (Панас Мирний, I, 1949, 233); — Якщо складете зброю, то всьому шабаш! (Олесь Гончар, II, 1959, 404);
//  Те саме, що годі 1. [Павло:] Тепер і я скажу: шабаш памороки бабам заморочувать!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 356); [Бєлін:] Так... так... Ну, тепер уже шабаш, Анно (Ярослав Галан, I, 1960, 404).

3. виг. Уживається як заклик закінчити щось або сигнал про закінчення чогось. — Шабаш! — кинувши шапку об землю, крикнув Грицько (Панас Мирний, I, 1954, 302); Роман востаннє вдарив по запеченому темно-сизому залізяччі і жбурнув молот в куток кузні. Панас Гомін кліщами кинув залізо у воду.. — Шабаш, Романе! (Михайло Стельмах, I, 1962, 118).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 393.

Коментарі (1)