в означеннях
Тлумачення, значення слова «Швайка»:

ШВА́ЙКА, и, жін.

1. Ручний інструмент у вигляді товстої (перев. зігнутої) металевої голки на держалні для проколювання отворів, дірок; товсте шило. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 374); Захар вийняв з кишені швайку, якою латав увесь день кінську упряж на стайні (Василь Кучері Трудна любов, 1960, 465); Проколює [Яким] швайкою дірку у капиці, слинить у роті кінець вшивальника, крутить його пальцями, всиляє у дірочку (Збірник про Кропивницького, 1955, 304);  * У порівняннях. По тім боці Твердиня й дзвіниця, Мов та швайка загострена, Аж чудно дивиться (Тарас Шевченко, I, 1963, 246); Я побачив жіночу постать перед собою, люту та страшну..; ніс гострою швайкою схилився униз, а підборіддя кривим шилом піднялося вгору (Панас Мирний, IV, 1955, 332); [Мотря:] Язик у тебе, мов швайка. [Марко:] Та й ти не полізеш у пазуху за словом (Захар Мороз, П'єси, 1959, 64).
Звести з лемеша на швайку; Зробити з лемеша швайку див. леміш; Міняти (виміняти, проміняти і т. ін.) шило на швайку див. шило.

2. Народна гра, що полягає у киданні великого товстого цвяха в кільце, яке лежить на землі. Чужі [чужа] дітвора, власно мухи, Надвір летять попустовать [попустувати]; Давай в опуки, швайку грать! Геть чоботи! Геть і кожухи! (Українські поети-романтики.., 1968, 289).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, . — Стор. 426.

Коментарі (0)