в означеннях
Тлумачення, значення слова «Соняшник»:

СО́НЯШНИК.

1. род. а. Однорічна трав'яниста олійна рослина родини складноцвітих з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою (суцвіттям). Один соняшник розкинув розкішний лист над огорожею й схилив важку жовту голову через тин (Нечуй-Левицький, III, 1956, 21); В городі соняшники жовті на тин посхилялися (Андрій Головко, I, 1957, 107);  * У порівняннях. Застебнутий на всі ґудзики, туго підтягнутий, чистий, він стояв на бруствері, справді, як соняшник у цвіту (Олесь Гончар, III, 1959, 39);
//  род. у, у знач. збірн. Названі рослини в сукупності виду. Одного соняшнику сіяв [Бараболя] двадцять десятинок з гаком... (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 92); Соняшник досить чутливий до внесення органічних і мінеральних добрив (Хлібороб України, 7, 1966, 9).

2. род. а. Зрізана голівка або квітка цієї рослини.  * У порівняннях. Поправила [братова] біля столу налавник і повернула миле, округле, мов соняшник, обличчя до Якова (Михайло Стельмах, I, 1962, 489).

3. тільки мн. Поля, на яких ростуть ці рослини; самі рослини цих полів. Тільки доїхали [вершники] до перших хат, як з соняшників вийшли два бійці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 332); Хвилювалися жита, цвіли соняшники (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 142).

4. род. у, збірн. Насіння цієї рослини. — Вона була міщанка, перекупка: хлібом торгувала, рибою, соняшником... (Панас Мирний, II, 1954, 166).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 461.

Коментарі (0)