в означеннях
Тлумачення, значення слова «Стілець»:

СТІЛЕ́ЦЬ, льця, чол.

1. Вид меблів у вигляді короткої лави, перев. із спинкою, для сидіння однієї людини. Попід стінами стояли рядками дубові стільці з високими спинками (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 70); Пасажир з валізкою присів на стілець біля канапи і машинально дістав портсигар (Петро Панч, Синів.., 1959, 5); Мічурін сидів на складаному стільці біля деревця (Олександр Довженко, I, 1958, 474); Плетений стілець; Віденський стілець;
//  перен., розм. Посада, службове місце. — Щось дуже ти за свого стільця боїшся, — мовила Віра Андріївна (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 97).
Електричний стілець — знаряддя страти в США. Наснились мені березневої ночі Далекі моря, океани холодні.. І друзі, що в тюрмах сидять, як в безодні.. На їхню свободу вдягають вуздечку, А вже від свободи в тюрму недалечко. А там їх заводять у камери звичні І просять сідать на стільці електричні (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 43).
Дати стілець (стільця) кому — вдарити кого-небудь коліном. Біля школи вже гамірно й весело. Пропечені за літо школярі.. допитуються, чий батько швець, щоб якомусь необачному коліном дати стілець, і міряються силою (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 89); Не знати, на який стілець сісти див. знати; Підставляти (підставити) стілець (стільця) кому — чинити кому-небудь неприємності, перешкоджати в чомусь. — Наші пани.. догоджають батюшкам, хто вміє кільки слів цвенькнути по-польській [по-польському]. — Зате ж підставляють вони стільця тому, хто не годить їм! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 125); Сидіти на двох стільцях (між двома стільцями) — намагатися поділити дві протилежні думки.

2. спец. Підставка під який-небудь механізм, інструмент, будову і т. ін. Звичайно перший вінець зрубу укладали на наріжні стільці — з дерева чи каміння — і цим.. захищали від швидкого загнивання (Дерев'яне зодчество України., 1949, 56).

3. Те саме, що аналой. Як одчитували молитви, то і вона мов гасла, так що як прийшлося обводити круг стільця, так вона вже і не змогла сама по собі йти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 354).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 713.

Коментарі (0)