в означеннях
Тлумачення, значення слова «Сито»:

СИТО а, сер. Натягнена на обруч густа сітка, через яку просівають борошно та інші сипкі речовини або проціджують що-небудь. [Катря:] Тітко! Чи дасте ж ви мені сита? Мені удосвіта борошно сіять (Марко Кропивницький, II, 1958, 363); Огириха з невісткою за столом вареники ліпили — чепурними біленькими трикутничками розкладали на ситі (Андрій Головко, II, 1957, 141);  * Образно. Небо сіє дрібненький дощик на густе сито (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 53); Його ввічливість і доброзичливість цідились крізь сито холодної офіціальності (Яків Баш, Надія, 1960, 232);  * У порівняннях. — Як було в неділю ляжу спочивати під причілком на призьбі, то він вирве здорову, як сито, лопушку [лопушину], сяде коло мене в головах та й каже: «Спіть, мамо, а я буду од вас одганяти мухи» (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 326);
//  техн. Пристрій у вигляді металевого листа з дрібними дірочками або сітка для просіювання та сортування сипких речовин. Дротяне сито; Сито сортувальне;
//  спец. Прилад для визначення тонкості млива.
Пройти (перейти) крізь сито й решето — багато побачивши, зазнавши в житті, здобути великий досвід, набути спритності. Волосний писар, що вже двадцять і один рік писарює, пройшов крізь сито й решето і знає добре, де чим пахне, догадавсь, що цей учитель... теє [неблагонадійний]... (Борис Грінченко, I, 1963, 322); Він знав, що статечні господарі суворо осуджують оту «відьомську бабу», котра на свому [своєму] віку перейшла крізь сито й решето (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 117); Як (мов, наче і т. ін.) крізь [густе] сито: а) (у сполуч. із сл. сіяти, сіятися і т. ін.) густо, безперервно (про дощ, мряку). Дощ не вгавав, а по-вчорашньому сіяв, як крізь сито (Панас Мирний, I, 1949, 335); Тисячі ніг місили грязюку.., а зверху, немов через густе сито, сіявся дощ (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 163); б) (у сполуч. із сл. видно, бачити і т. ін.) невиразно, нечітко, неокреслено. Небо насунулось важкими хмарами, а нафтові ліхтарні на вулицях видно було мов крізь сито (Іван Франко, VII, 1951, 407); Від вітру у Півня сльозилися очі, і він бачив козака на коні, як крізь сито (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 249).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 208.

Коментарі (0)

СИТО 2. Присл. до ситий. Частовані дбайливо, мудро й сито, Як дома почувають [гості] тут себе... (Максим Рильський, Сад.., 1955, 62); Радивон сам любив сито з'їсти, п'яно спити (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 153); Селянськими мозолями пани сито живуть (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 100); Він навіть лагідно і сито якось посміхається (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 68);
//  у знач. присудк. сл. — Та яке ж це життя..?! — схлипували жінки. — Ані доспати, ані попоїсти... Все, що здобудеш — панові... Аби йому сито було (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 48).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 208.

Коментарі (0)