Словник української мови

ТРА́ВНИК, а, чол.

1. Те саме, що гербарій 1.

2. заст. Книжка, в якій спочатку описувались лікувальні рослини, а згодом давались поради, як їх використовувати. У Стародавній Русі укладали спеціальні збірники, травники.., а в XVI—XVII ст. вже з'явилися численні «лікарські порадники», в яких наводилися відомості про цілющі властивості рослин, що зустрічалися на терені давньої Русі (Наука і життя, 7, 1968, 24); У XVII ст. в Московській державі вийшло в світ багато медичних книжок (лікарських порадників, травників і т. п.), у яких було чимало гігієнічного матеріалу (Шкільна гігієна, 1954, 17).

3. Птах ряду куликоподібних. На острові квартирують два цікаві кулики. Одного називають куликом-сорокою.. Другий кулик — травник, а в народі його ще звуть червононіжка або тюлюлюкалка (Знання та праця, 8, 1969, 111).

ТРАВНИ́К, чол., розм.

1. род. у. Настоянка на травах.

2. род. а, рідко. Місце, поросле травою. Мати не дивилася на дорогу, не зважала на травники і квіти, а бігла просто, зачіпаючи сукнею за корчі (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 88); Добираються [розбійники] до краю грядок, розривають нагло стіну квасолі і з шумом виплигують на травник перед хатою (Степан Тудор, Народження, 1941, 214).

3. род. а. Лікар, що лікує травами.