УВ'Я́ЗНЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
ув'язнити. Є свідчення, що в списках розповсюджувався
«Кобзар» на Кавказі. В списках доходив він і до тюремних
камер ув'язнених за царизму революціонерів (Павло Тичина, III,
1957, 126); Ізяслав увійшов у Київ, Ігор потрапив до
нього в полон і був ув'язнений у Видубецький монастир,
а Святослав встиг втекти (Нариси стародавньої історії УРСР,
1957, 568);
// у знач. прикм. Кілька гайдамаків вивели
з сарая ув'язнених Олянку й діда, повели на допит
(Андрій Головко, Літа.., 1956, 36); Перед ним був той
непримиренний знаменитий учений, відомий Максим Грек, що
близько тридцяти років сидів ув'язненим і з них двадцять
два роки був у ланцюгах (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 170);
// у знач. ім. ув'язнений, ного, чол.; ув'язнена, ної, жін.
В'язень. — Ми невинні люди, — благальним голосом
закликали ув'язнені, — ми йшли супокійно дорогою, коли
вони зловили нас (Іван Франко, II, 1950, 103); По дорозі він лише
торкнув до зачинених дверей ув'язненої і злегка
поторохкав по них зігнутим пальцем (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 36).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 369.