ВА́РА, виг., діал. Геть. В ара, вара з-під віконця, хлопче
(Павло Чубинський, V, 1874, 156);
// Не можна, не смій. Чи ласка
панськая, чи кара — Все, мов нехибний божий суд,
Паде на смирний, темний люд, І навіть писнуть,
сплакать — вара! (Іван Франко, X, 1954, 268).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 291.