в означеннях
Тлумачення, значення слова «Вихор»:

ВИХОР 1, хору і хру, чол.

1. Рвучкий круговий рух вітру. Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить (Іван Котляревський, I, 1952, 194); На курних дорогах знявся вихор, закрутився клубком і помчав у жита (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 267);
//  Сильний, поривчастий вітер. Двері вихор відхилив (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 64); Вихор клав на землю збіжжя, ломав гілляки дерев, свистів вербовим пруттям біля оборога (Іван Франко, IV, 1950, 337); А вихор-вітер — чорний норд! — гойдає дерева (Леонід Первомайський, I, 1947, 53);
//  Підняті вітром пил, листя, сніг і т. ін., що швидко крутяться стовпом. Він [вітер] налітав тугими хвилями і підіймав високі вихри пилюги (Вадим Собко, Любов, 1935, 101); Здіймається цілий вихор із землі торішнього опалого листя (Юрій Яновський, IV, 1959, 50).
 Як (неначе і т. ін.) вихор — дуже швидко. Онисія Степанівна, влітала, як вихор, і знов сідала на стільці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 88); Час летить, неначе вихор... (Микола Упеник, Про Донбас, 1950, 5).

2. чого, перен. Надзвичайно швидкий хід, розвиток чого-небудь. Куди б не закинув вихор війни комсомольців Радянської України, вони скрізь були дома, скрізь боронили рідний край (Семен Скляренко, Орл. крила, 1948, 74);
//  Про що-небудь численне і надзвичайно швидке в перебігу, в розвитку, в дії. Аж ось із естради зашумів вихор звуків, усе потопляючи (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 37); Слова вожатого про те, що Кукобі загрожує виключення, викликали в Олега вихор тривожних почувань і думок (Олесь Донченко, II, 1956, 493); Замовкли гармати, стих вихор атак... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 173).

3. у знач. присл. вихором (вихром). Надзвичайно швидко. Ой, лети, лети, мій коню, Та й вихром несися (Сто пісень для молоді, 1946, 220); Темне авто вихором линуло просто вперед по дорозі (Юрій Смолич, I, 1958, 97).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 534.

Коментарі (0)

ВИХОР 2, хра, чол. Природно закручене витком пасмо волосся, яке стирчить догори. Шестірний устав, зложив книжки, підійшов до дзеркала, причесав уже трохи не вдесяте свій вихор (Панас Мирний, I, 1954, 331); Жінка, ніби вгадавши його думку, співчутливо похитала головою і ще раз погладила неслухняний вихор [Юри] (Іван Багмут, Щасливий день.., 1959, 134);
//  Волосся, яке лежить або збилося окремим пасмом. Над чолом Ігоря вітер збив вихор непокірного волосся (Натан Рибак, Зброя.., 1943, 41).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, . — Стор. 534.

Коментарі (0)