ЗОЛОТА́Р, я, чол.
1. Те саме, що ювелір. Але злото
те нічого Не промовило мені! Ну, так знаю я й без того,
Що кипіло ти в огні; Як тебе в ясну обручку Золотар
переливав (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 183);
// Той, хто
покриває позолотою, золотить що-небудь. Золотаря хтось,
Лаерка, сюди хай покличе негайно, — Щоб у телиці
тієї він роги прийшов золотити (Гомер, Одіссея,
перекл. Б. Тена, 1963, 68); * Образно. Буйне зелення
в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає
воно, мов огненне (Степан Васильченко, II, 1959, 70).
2. перен., заст. Той, хто займається очищенням вигрібних ям; асенізатор. — Та я б його золотарем поставив! Хай возить ночами бочку (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 267).