Словник української мови

АБОРДА́Ж, у, чол. Старовинний спосіб морського бою — зближення з ворожим кораблем і зчеплення з ним для рукопашного бою. Кинулися козаки на абордаж і за годину відмикали кайдани у невільників і пускали галери на дно (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 110).
♦ Брати (взяти) на абордаж судно (корабель) — атакувати судно способом абордажу. Сиві й велетенські на зріст прадіди брали на абордаж ворожі кораблі (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 137).