Словник української мови

АДРЕ́СА, и, жін. Позначення місця проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь. Пишу тепер коротко, аби подати свою адресу (Михайло Коцюбинський, III 1956, 324); На прощання спитала його адресу, — повторила кілька разів, — завчила (Андрій Головко, II, 1957, 407);
//  Напис на конверті, пакунку і т. ін., що вказує на місце призначення й одержувача. Він послав дещо Вам, та не знає, чи дійшло воно до Вас, бо посилка була не під Вашою адресою (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 117).
♦ На адресу, рідко В адресу чию — про кого-небудь. Проходячи контрольною, я чув не дуже похвальні епітети на вашу адресу (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 69); Хотілося розгадати з інтонацій репліки в його адресу: чи знає секретар, що він виїздив до Уч-Каргалу (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 46); Помилитися адресою — звернутися не до того, до кого потрібно. — Ви бачите, що... — він на мить замовк, підшукуючи потрібні слова, — що ви трохи помилились адресою (Олесь Донченко, I, 1956, 459).