АЯКЖЕ, част., розм.
1. Уживається для ствердження якоїсь думки; авжеж, звичайно. — Та на таке питання зауряд одказують: «еге, авжеж, аякже, любитиму, дуже», — одмовила вона всміхаючись (Марко Вовчок, I, 1955, 378); — Хто знає, обід буде?.. — Аякже! Повинен бути (Панас Мирний, IV, 1955, 203); [Ніна:] Вона їде з Мальвановим? Напевно? [Хламушка:] Ну, аякже! Вони ж побрались (Іван Кочерга, II, 1956, 42).
2. Уживається для вираження незгоди з чим-небудь, заперечення, відмови. Він думає, що для нього фабрику збудують. Аякже, чорта пухлого дочекаєшся!.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 28).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 74.