Словник української мови

АМА́ТОР, а, чол., чого, з інфін. і без додатка. Той, хто охоче займається чим-небудь, хто кохається в чому-небудь; любитель (у 1 знач.). Запрохав я ще одного аматора фотографії, поклав на бричку апарат і гайда до Гуцулії в гостину... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 255); [Трубай:] Будьте ласкаві, звеліть викопати мені з коренем одну квітку.. Я страшенний аматор (Володимир Самійленко, II, 1958, 207); Аматор пострілять, мисливською порою Щовечора було він жде качиних зграй (Максим Рильський, Поеми, 1957, 262);
//  Той, хто займається чим-небудь не як професіонал; любитель (у 2 знач.). Тепер то був кожух звичайний, буденний, невидний, не цікавий для етнографа-аматора (Іван Франко, III, 1950, 196); До складу першої української трупи Кропивницького увійшли і професіональні актори і талановиті аматори (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957, 26).