АНУ́МО, виг., розм. Виражає спонукання, заохочення до дії; уживається при звертанні до кількох осіб. — Анумо, давайте купатися та варити куліш! (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 80).
АНУ́МО, виг., розм. Виражає спонукання, заохочення до дії; уживається при звертанні до кількох осіб. — Анумо, давайте купатися та варити куліш! (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 80).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 52.